Жмеринка

Матеріал з Файна Меморії

Перейти до: навігація, пошук
  • Скажіть, Мордехаю, а де шили оцього костюма?
  • Судячи по лейбику, десь у Парижі
  • А шо то буде од Жмеринки?
  • Так, верст зо три тисячі
  • Боже ж Мій!!! Така ГЛУШИНА, а ТАК ш'ють!!

Жмеринка - містечко у Вінницькій області, великий залізничний вузол, разом із Бердичевом та Шепетівкою (ну, не рахуючи Адєси!!) - головні культурні центри Цієї Країни (такі-ДА! Шоб я так жил! Шоб ми всє так жилі!!)

Зміст

[ред.] Історія

Історично Жмеринка складалась з різних поселень, які зберегли свої назви — на схід від залізниці розмістилась власне Жмеринка, на північний схід — Велика Жмеринка, на південний схід — Петрівка, на південь Кавказ, ще південніше Корчівка. Безпосередньо до міста прилягають села Мала Жмеринка, Леляки, Тартак, Подільське та селище міського типу Браїлів. В історичних матеріалах згадується про Жмеринку на початку XVIII століття, як про село Браїлівської волості, Вінницького повіту, Подільської губернії.

У другій половині XIX століття, коли Подільська губернія стала центром цукрової промисловості, виникла потреба в будівництві залізниці. На той час в губернії нараховувалось 29 цукрових заводів.

Власне Жмеринка — велика вузлова станція Правобережжя України, заснована в 1865 році між селами Велика і Мала Жмеринка на місці вирубаного дубового пралісу. В зв'язку з будівництвом залізниці КиївБалта (1865-1870 рр.) Жмеринка стала залізничним селищем. Рух поїздів по залізниці Одеса — Жмеринка — Київ розпочався 8 червня 1870 р.. По залізниці Жмеринка — Волочиськ — у вересні 1871 року, Жмеринка — Могилів-Подільський30 вересня 1892 року.

Свою назву Жмеринка отримала від сіл розташованих по обидві сторони від залізничної колії — Велика і Мала Жмеринка. Що ж до походження самої назви, то існують різні версії: одні дослідники вважають, що вона походить від польського вислову «жму руку», сказаному при зустрічі двох переможців, інші вбачають її в тому, що на території сучасного міста було поселення, в якому жили гончарі, які з глини виготовляли різний посуд — «жали ринки». Ще є гіпотеза, що «джемері» — це густий темний ліс, хащі, на місці якого виникли ці поселення. Та найбільш ймовірною є наступна.

Давньогрецький історик Геродот свідчить, що подільська земля відома світові ще за 5 сторічь до н.е.. Він згадує алозонів і неврів, які заселяли ці землі. З його праць ми дізнаємось, що південь України в ті далекі часи населяли кіммерійці, яких ассірійці називали "GIM(M)IR"("ГІММІР"). В українській мові (як і в інших слов'янських мовах) звук "ж" чергується із звуком "г". Можливо звідси і пішла назва наших далеких предків. Вона збереглася у назвах подільських поселень Чемеринці, Чемер, Чемериси, в назві трави чемериці, одежі-чемерки, а згодом і назві поселення - Жмеринка.

Як відомо люди з давніх давен селились біля річок. А про те що була річка біля міста свідчать фахівці водопостачання: на великій глибині вона протікає і тепер. А в ті давні часи вона звивалась з північного сходу на південь. Про це свідчать назви околиць міста, які залишились в пам'яті пізніших поколінь: Заріччя, Порубаний ліс, Пеньківка, Грисяний лісок, Березина, Корчівка.http://uk.wikipedia.org/wiki/Жмеринка


[ред.] Жмеринка і залізниця

Першим в 1825 році поставив питання про необхідність залізниць в Південно-західному краю винахідник і підприємець В. П. Гурьев, який вважав необхідним зв'язати рейками Одесу і Петербург через Київ, Одесу з Москвою через Київ і Чернігів. Першою залізницею на території Україні була побудована в 18б5 році гілка від Одеси до Балти протяжністю 213 км. Вона створювалася за казенний рахунок близько трьох років (1862-1865). Це була перша лінія майбутніх Південно-західних залізниць. У травні 1868 року приступили до будівництва Києво-Балтской залізниці. Для її споруди зігнали з навколишніх сіл селян, прибули три дивізії солдатів, багато штрафників. На роботах було зайнято близько тридцяти тисяч чоловік.


30 серпня 1869 року було відкрито рух пасажирських і товарних потягів між станцією Курськ і тимчасовою станцією Дніпро (Слобода Кухмістера). Далі пасажири і вантажі доставлялися пароплавами до Поштової площі. 13 лютого 1870 року почався рух по новому мосту через Дніпро, побудованому під керівництвом відомого інженера А. Струве. На той час це був найбільший міст в Європі завдовжки більше 1 версти.

До 1870 року в Україні були побудовані наступні залізничні лінії: Балта-Елисаветград (нині Кіровоград) -Крюков (430 км, в 1868 р.), Ворожба-Конотоп -Бровары (294 км, в 1868 р.), Курськ-Харків-Слов'янськ-Таганрог -Ростов (680 км по території нинішньої України, в 1869 р.).

Влітку 1870 року Російське суспільство пароплавства і торгівлі (РОПИТ) придбало в уряду Одесько-Балтську і Одесько-Єлисаветградську лінії, викупило ділянку від Тирасполя до Кишинева та лінію Бирзула-Жмеринка-Болечиськ. Загальна довжина усієї цієї мережі Одеської залізниці складала 963 км.

Жмеринка до будівництва Києво-Балтської залізниці була скупченням декількох землеробських поселень. Ця велика вузлова станція Правобережжя заснована в 1865 році між селами Велика і Мала Жмеринка на місці вирубаної діброви. Тут з'єдналися ділянки Одеса-Жмеринка-Київ, Жмеринка-Волочиськ (до кордону з Австро-Угорщиною) і Подільський для Жмеринка-Могильова.


Пройшла залізниця, з'явилася станція, і прибули туди найактивніші і заповзятливіші люди Поділля. Стали будувати не лише вокзал (1899-1904, споруджений за проектом інженера З. Журавского), але також гімназію, церкву, костьол і синагогу. Більше ста років тому енциклопедія Брокгауза-Ефрона писала: "Жмеринка, містечко Подільської губернії Вінницького у.; жит. 15 т.; вузлова ст. жел. дор. Значна відправка хліба (до 4 милл. пуд.)".

У 1903 році містечко отримало статус міста.

А вже аеропорт з'явився в місті раніше, ніж будь-де з губернських міст (там для цих цілей користувалися іподромами). У районі нинішнього автовокзалу чоловік сестри останнього государя великий князь Олександр Михайлович розмістив 11-й авіапарк, де проходили службу льотчики-технарі і діяли курси підвищення кваліфікації. Пояснення було простим: місто знаходилося недалеко від австрійської межі, і треба було кріпити оборону. Проте цей військовий об'єкт не був надсекретним і закритим від городян. У 1911 році тут побував знаменитий льотчик-випробувач, колишній чемпіон світу по велоспорту Сергій Уточкин. На полях графа Гейдена, де нині розмістилася УВК № 3, була прокладена злітна доріжка. Там проводилися показові польоти "етажерок". За 10 копійок (дешевше, ніж перенесення через калюжу за 60 років до цього!) усі охочі могли піднятися в небо і побачити околиці Жмеринки з висоти пташиного польоту.

І жило би собі, і багатіло б місто, але почалася революція. 6 березня 1919 року Жмеринка на 12 днів стала столицею України - там знаходився потяг С. Петлюры під час його "славетної" втечі від більшовиків з Києва в Кам'янець-Подільський.

[ред.] Історія Жмеринки і євреї

9 серпня 1919 року, як згадував генерал УНР Капустянский, "зранку Ю.Тютюнник і 5-та Галицька бригада (2 і 3-й курені) вдерлися в Жмеринку. Червоні у безладді відходять різними напрямками. До наших рук потрапила сила військового майна, на яку позаздрили Галицькі частини частини й намагалися накласти на нього свою руку. Але Тютюнник поставивши їм рішучий опір. Запахло порохом. Кожний для своїх частин бажав використати майно. Одначе, конфлікт скоро залагоджено і Наддніпрянці з Галичанами охочого помирилися на компромісі". Того ж дня за словами Капустянского, "6-та дивізія в Якушинцях заатакувала невеличкий ворожий відділ до 250 багнетів, переважно з матросів і жидів, і розбила його вщент, захопивши кулемети й трофеї". І "компроміс", і трофеї були відмічені єврейським погромом.

Жорстокі бої йшли в цих місцях і під час Великої Вітчизняної війни. Страшною і руйнівною була нацистська окупація, що супроводжувалася винищуванням єврейського населення, що залишилося в місті. У травні 1948 року ті 500 євреїв Жмеринки, що повернулися з фронту і з евакуації, підписали листа, в якому просили дозволити усьому єврейському населенню міста виїхати в Ізраїль. Багато євреїв-офіцерів Радянської армії зверталися в офіційні органи з пропозицією відправити їх воювати на Близький Схід.

Молодіжна група "Эйникайт" була створена в Жмеринці відразу після звільнення його від німецької окупації в 1944 році. Керівниками групи були М. Спивак, В. Керчман, М. Гельфанд і А. Ходорковський. Члени групи займалися єврейською самоосвітою; у 1945 році вони розповсюдили в синагозі листівки, в яких говорилося серед іншого, що "наш будинок, - в Палестині". Згодом члени групи роз'їхалися по різних містах для продовження навчання. У кінці 1948 року почалися арешти членів групи в Жмеринке, Києві, Ленінграді і інших містах. Репресії тривали до березня 1949 року. Заарештовано було дванадцять чоловік, з них лише дев'ять були членами групи "Эйникайт". Після слідства що тривало більше п'яти місяців, члени групи були засуджені Особливою нарадою до тривалих термінів ув'язнення (8-25 років) і звільнені тільки восени 1954 роки. Так починався результат тих, чиї предки разом з дітьми інших народів будували благополуччя вузлової станції http://www.40a.kiev.ua/ideas/society/46cc033a153da/

[ред.] Жмеринка. Це ще не Одеса,

Остап Сулейман Ібрагім Берта Марія Бендер Бей
Вокзал з перону

проте вже близько... Ні, не за відстанню. До Одеси ще їхати і їхати. По духу. Як казав незабутній Остап Сулейман Ібрагім Берта Марія Бендер Бей:

«Последний настоящий город на земле – это Жмеринка. У нас тут конечно не Париж, но милости просим к нашему шалашу!» Не дарма саме ТУТ спорудили пам’ятник великому комбінатору.

Встречаются два еврея. Один говорит другому:

- Вы таки себе представляете? Я недавно прилетел в Жмеринку, так я видел в аэропорту живого Карла Маркса вместе с Фридрихом Энгельсом!

Второй ему отвечает:

- Не смешите меня — аэропорт в Жмеринке?

Дійсно, сьогодні літаком зі Жмеринки не полетиш... Але залізничний вокзал!! Споруджений у 1899 -1904 роках за проектом відомого архітектора З. Журавського, він неначе гігантський лайнер височіє над трущобами навколишніх будівель. У нього нема центрального входу. Як з перону, так і з площі виглядає однаково - у стилі італьянського неоренесансу.

По перону ходять добряче вижмакані пасажири. Безпосередньо під табличкою «Торговля с рук запрещена» купують у нахабних продавчинь щось подібне до смаженої риби. Зараз. А колись люди спеціально вставали посеред ночі. Вистрибували з теплої постілі, щоби придбати фірмову страву міста. Смажені карасики зі смаженою картопелькою під кропом йшли на "Ура!". Увы. Это было тогда…

- Риба, риба. Свіжа риба! - Женщина! А чому вона не рухається? - Спить. - А чому від неї такий сморід? - А Ви, як спите - Ви себе контролюєте??. http://www.nice-places.com/articles/ukraine/odessa/461.htm

[ред.] Незабутнє

Текст подається без перекладу, в оригіналі, бо, на думку анона, вже сам по собі діставляє.

Приглашаем Вас окунуться в мир Любви, романтики и интриги!
  • Мир, где отсутствуют границы общения.
  • Вполне возможно именно здесь, Вы найдете свою вторую половинку!
  • Веселое общение, новые знакомства, реальные встречи все это и многое, Вы найдете на нашем новом портале Знакомств, города Жмеринки!
  • Попасть на портал знакомств Жмеринки можно такими способами:
  • зайти по ссылкам
  • http://love.zhmerynka.com
  • http://love.zhmerynka.com.ua

Відомий клоун Тієї Країни, в минулому фронтовик-розвідник, в останні роки життя - незмінний директор московського цирку на Цвєтном бульварі Юрій Нікулін розповідав:

Саме цікаве, коли цирк приїздив в Одесу. Одесити - народ економний - збиралися грішми усією вулицею, і в складчину купували квиток для одного депутата від вулиці. Коли ці представники після прем"єри казали "Ну, Вьі такого еще не видели!" - в Одесі був аншлаг на усі гастролі. Але якщо депутат казав "Та нехай их смотрит ЖМЕРИНКА!!!" - ВСЕ, з Одеси можна було їхати...

Їдуть у купе два єурейї. Старший мучається "Цікаво, куди їде мій сусід? Єврей може їхати чи до Одеси, чи до Жмеринки. Щоби їхати до Одеси - він занадто молодий. Отже, їде до Жмеринки. У Жмеринку їдуть чи то на поховання, чи то на весілля. Наскільки мені відомо, у Жмеринці, нібито, ніхто не вмер. Отже - ВЕСІЛЛЯ!. Подарунка не видно; майбуть їде на СВОЄ весілля. У Жмеринці можна одружитися хіба з Белочкою, чи із Сарочкою. Сарочка, начебто, вдало вискочила заміж. Проте, одружитися з Белочкою може хіба одбитий дебіл!!!" До молодого сусіда:
  • - Вибачте, Ви часом не середульший син старого Абрама Рабиновича, що жив від сінагоги ліворуч??
  • - Саме так, а як Ви здогадалися???
  • - Я не здогадався, юначе! Я ОБЧИСЛИВ!!!

[адреса анекдота: http://anekdot-good.info/?anek=6228 ]

Особисті інструменти
Простори назв
Варіанти
Дії
Навігація
Братні проекти
Інструменти