Київ/Історія

Матеріал з Файна Меморії

Перейти до: навігація, пошук
  • —А чому Київ позначений християнським хрестом? Адже карта п'ятого століття...
  • —Над Києвом уже були хрести, — почув відповідь. — А перший — це ви маєте знати — поставив у Києві апостол Ісуса Христа Андрій у 55-му році, тобто понад 1920 років тому.

Соромно зізнатися, проте я тоді й цього не знав. А розумів ще менше. З четвертого класу мені було відомо, що Аттила — жорстокий цар кровожерливих гунів. А тут: "ватажок слов'ян". Знав також, що Київ заснований 862 року князем Києм, що християнство в Київській Русі ввів Володимир у X столітті. А тут: хрести над Києвом у V столітті...

  • Я почав заперечувати:
  • —Але ж відомо, що Київ заснований трьома братами — Києм, Щеком і Хоривом і названий на честь старшого брата.
  • —Це правильно. Хоча Рим був раніше од Ромула, як казали латиняни, — була відповідь старого бурята.
Канигін Ю.М. "Шлях аріїв" http://usik-igor.at.ua/Stayji/Kanygin_Shlyah_Arijiv.7z


У статті приводяться приклади з книги "Шлях аріїв" без лапок і у вільному редагуванні. А Ти, аноне, думай сам.

Помилка створення мініатюри: Очевидно, відсутній файл /home/deimos/ukrmemoria.com/w/images/0/05/Плач.jpg

Тут свідомо нема лулзів
Даний матеріал не містить,
чи містить мінімум лулзів.
Сабж зобов’язуєю.


Якось історію Києва прийняти висвітлювати ПІСЛЯ 980-х років. А що було ДО ТОГО? Був Київ, чи були просто сумовиті ліси? Коли праукраїнці почали писати? Хто створив нинішню українську абетку? А чи писали праукраїнці ДО Кирила і Мефодія? Що приховує шкільний курс історії в інтерпритації від Старшого брата?

Зміст

[ред.] Круті віражі історії

До винаходу рівноапостольними Кирилом та Мефодієм слов'янської абетки (власне, письма, запозиченого з праукраїнської культури-цивілізації) стародавні українці уже тривалий час володіли власною абеткою, та ще й не одною, оскільки лише Трипільська культура відома двома звуко-буквеними письменами, а це ж за 5000 років до н. е., задовго до славнозвісних древніх цивілізацій зі своїми малюнковими, клинописними, ієрогліфічними пам'ятками писемної культури". І ще: "...палеографічне прочитання тексту (Велесової Книги) свідчить про те, що: —абетка праукраїнського літопису є усталеною, стародавньою, яка своїм графічним зображенням більшості літер "перейшла" у слов'янську азбуку Кирила та Meфодія, започаткувала її і дала життя писемності багатьох слов'янських народів; —рівень культури староруської писемності настільки високий, а буквений склад — надзвичайно наближений до живої мови, що інші письмена залишилися позаду на багато століть, а то и тисячоліть" [Федоренко Д. Спочатку був Дажбог... — Кривий Ріг, 1994. — С 5].

Отже, в останні 2—3 десятиріччя виявлено алфавіт (письмо), який існував у Понті (на землі Праукраїни) ще до того, як греки одержали свою азбуку від фінікійців. І він був не гірший від будь-якого з відомих на початку І тисячоліття до н. е. Це перше. Друге: понтійський алфавіт дуже схожий на нібито запозичену нами в болгарів кирилицю. Точніше, кирилиця схожа на нього. І третє: він дуже схожий на найперших з відомих у світі алфавітів — хананейський (2000 р. до н. е.). Підозріло схожий...

Особливе (містичне) значення щодо виникнення цивілізації під назвою Київська Русь має географічний "трикутник": Київ — Біла Церква — гирло річки Рось. Останнім часом усе більше вчених відходять від норманської версії і схиляються до того, що "корінь племені Русь лежить у Середній Європі". А ті племена, що жили на території від Карпат до Дніпра, — це не що інше, як "чудом уцілілий східний відріг Русі". Германського ж племені Русь ніколи не існувало [Див.: Лесной С. Откуда ты, Русь: — С.5]. Що ж, і це вже добре. Але цілком логічно припустити, що відрогом Русі виступає саме Середньоєвропейська Русь, а її корінь лежить між Дністром і Дніпром. Про це говорять і результати розкопок, і найдавніші легенди. На нашу думку, саме звідси русичі творили свою історію, йшли не тільки в Середню, й у Південну Європу і навіть в Іспанію.

[ред.] Атила і київські кручі

Він - Атила - народився 401 року в місті, що стало потім Києвом. Батько його — Мундиух (син гунського царя Доната), мати — руська княжна з племені руськолунів, яке жило на узбережжі Азовського моря (до речі, з цього племені згодом пішов і рід князя Олега, засновника династії Ольговичів на Русі). А правив цим племенем за часів Мундиуха князь Кий, котрий і віддав за Аттилу свою сестру. — Кий? — Так-так, той самий Кий, якого вважають засновником столиці України. Він доводився дядьком Аттилі, тому й турбувався про виховання, навчання свого улюбленого племінника. Своїм струнким станом, білим тілом, блакитними очима, темним волоссям Аттила відрізнявся від свого брата, котрий народився від іншої матері — кипчацької княжни.

Аттила був письменний, сповідував кипчацьку мітраїстську релігію, тобто вірував у Тенгріхана (аналог арійського Мітри). Німецькі історики й літератори доклали багато зусиль, щоб показати Аттилу лише з негативного боку. В багатьох творах (наприклад, в романах Фелікса Дана "Битва за Рим", "Аттила") він зображується кривоногим, малим на зріст, нечепурою, жорстоким варваром, який навіть власних дітей ненавидів так, що міг задавити їх копитами свого коня. Це брехня. Йому більше підійшов би епітет не "жорстокий", а "суворий". За різні провини він виносив переважно одне покарання — смерть. Такі були часи. Аттила рано виявив військові і дипломатичні здібності. 18-20-річним юнаком водив полки в походи, їздив навіть до Візантії й Паннонії як дипломат. Невідлучно при ньому був Кий. Коли ж Аттила посів царський трон, Кий став фактично "другою людиною" імперії і, звичайно, крім усього іншого багато зробив для зміцнення її столиці. Померли вони в один рік (453). Про значущість Аттили в історії свідчить створена ним імперія, що простягалася від Атлантичного до Тихого океану, від Балтики до Середземного моря. її столицею був Київ. Тут, точніше — на південно-західній околиці нинішньої столиці України, на місці стародавнього міста Гелона, зруйнованого перським царем Ксерксом, стояв палац "короля Аттили" [Цю думку поділяють деякі історики. Див., напр.: Василенко І. К. Велика Скіфія. —К., 1991].

Історик того часу Йордан так описує цю місцину: "...Поселення (тобто Київ — Ю. К.) було як велике місто; дерев'яні стіни його були зроблені з гладких дощок. З'єднання між ними були такі щільні, що вони ледве помічалися. Виділялися й триклінії, що простягнулися на значному просторі, і портики, що розкинулися в усій своїй красі. Площа подвір'я була оточена парканом, і уже його розміри давали змогу скласти уявлення про палац. То було житло царя Аттили, котрий тримав під рукою весь варварський світ. Саме йому він віддавав перевагу над усіма іншими завойованими містами".

[ред.] Рік народження Києва. Різні іпостасі

У полеміці, пов'язаній із заснуванням Києва, простежується та ж лінія боротьби між так званими "жителями півночі" й "жителями півдня", що й у дискусіях про Русь взагалі — її заснування, назву, перших князів тощо. І це цілком закономірно. Адже проблема Києва невіддільна від проблеми Русі й України.


[ред.] Хто його тільки не руйнував. Хто ним тільки не володів

Лише протягом останніх двох тисячоліть Київ шість разів вигорав і нищився дотла. Хто тільки його не громив!

Готи, печеніги, половці, "свої" суздальці, монголи, татари-кримчаки.

А якщо говорити про руйнування його святинь, то сюди потрібно додати й більшовиків. Проте живий Київ!

Бурхливо розвивався Київ за Аттили (433—453 pp.). Цьому особливо сприяв його сподвижник і наставник, русько-лунський князь Кий — друга особа в державі, фактичний правитель столиці. З ім'ям Кия — справжнього патріота своєї землі — безпосередньо пов язане виникнення адміністративного центру загальнослов'янського утворення — Великої Гунії. Після смерті Аттили і Кия місто багато десятиріч залишалося в руках племені руськолуней (інша назва — роксолани). Їхні князі, нащадки Кия, — Лебедян, Веренез, Велик, Сережень — послідовно правили Києвом і навколишніми землями.

Хозари дійсно заволоділи Києвом у IX столітті. Вони почали засновувати у місті іудейські храми, школи і справді мріяли створити тут столицю (замість зруйнованого Єрусалима). Але з кожним роком набирало сили руськолунське князівство. Роксолани почали "підпирати" Хозарський каганат і Київ з півдня. Нарешті на історичну арену виходить Олег — руськолунський князь, великий історичний діяч, котрий остаточно заволодів Києвом, встановив на Русі великокняжу династію Ольговичів. Ця династія закінчилася лише зі смертю Володимира Великого.

Через 4 роки після кінця правління Володимира князем став Ярослав, який дістав згодом два прізвиська "Кривий" і "Мудрий". Ярослава лише номінально вважають сином Володимира. Насправді його батьком був убитий Володимиром литовський князь, а матір'ю — литовка Рогніда, яку київський князь узяв собі за дружину. Отже, безперечно, державний діяч Давньої Русі Ярослав не мав ні краплі руської крові (це одна з відомих версій генеалогії перших київських князів). Але все це потребує вивчення. З Володимира Мономаха починається інша, "північна", династія Рюриковичів, засновник якої прийшов до Новгородської Русі з Пруссії. Від нього пішли Юрій Долгорукий (засновник Москви) і його син Андрій Боголюбський — руйнач руських святинь, котрий зі своїми воїнами порубав чимало київських ікон. А вже далі — Олександр Невський, Іван Калита, Іван Третій, Іван Четвертий — усе це "північна" Русь, Рюриковичі, Московія.

[ред.] Фальсифікації історії

З приходом до влади в Києві Рюриковичів в історії починаються підтасовки фактів. Насамперед це стосується походження Русі, її назви, столиці, діяльності окремих князів тощо.

Натомість істинного, глибоко патріотичного Несторівського літопису "Откуда єсть пошла земля Руськая" в обіг вводиться літопис Сильвестра, де роль роксоланських князів принижується, а роль Рюриковичів (варягів), навпаки, звеличується. Наприклад, за словами Сильвестра, Кий не був князем. Це всього-навсього "перевізник на Дніпрі". І назву Русі немовбито дали варяги (Русь — слово нібито шведське), і Київ, і державність заснували також вони.

Згодом ці погляди почали розвивати німецькі історики, яких активно підтримувала офіційна наука царської Росії (адже царі були дуже "замішані" на німецькій крові).

[ред.] Київ і євреї

На руїнах імперії Аттили утворився Хозарський каганат. Наприкінці VIII століття державною релігією хозарів став іудаїзм. Це була єдина іудаїстська держава в світі з часів загибелі Ізраїлю (І ст.) до відродження нового Ізраїлю 1948 року, тобто вже у XX столітті.

Генетично хозари були тюрками, вихідцями з берегів Амуру. Розумієте тепер, чому Сталін утворив Єврейську автономну область у Хабаровському краї? Але то не чисті тюрки. На східних берегах Чорного моря жив народ ашкеназів (їх родоначальник — онук Яфета), високих на зріст, рудоволосих, білошкірих.

Хозари — змішання тюрків з ашкеназами. Ця "суміш" ї стала іудаїстською за духом, тобто вона прийняла іудейську віру. ...Мати Мойсея (його справжнє ім'я Хозарсиф) була родом із племені ашкеназів. Тепер дух Хозарсифа-Мойсея вселився в "тіло" свого народу і через нього — в хозарів. І відбулося це на українських землях.

Хозари-їудаїсти заволоділи Києвом, майже усією територією сучасної України і поширили свій вплив до Новгорода. Киш став духовною столицею не лише хозарів-ашкеназів, але й усього іудейського світу. Єрусалим у цей час втратив роль духовної столиці іудеїв, а їх святиня — храм — стояв у руїнах. З Палестини, з берегів Середземного моря, з Іспанії, інших країн Європи й Азії сюди, до Києва, ринули іудаїстські рабини, книжники, вчені, левіти. Тут виникли скінії, духовні школи, центри єврейського книжництва, гаонат [Єврейська духовна академія] тощо.

Вплив іудеїв у Києві був настільки сильним, що й досі існує версія про заснування цього священного для всього слов'янського світу міста євреями. Це не так, але вони дали поштовх розвитку Києва.

Тут і розпочали руські князі Олег і Святослав боротьбу з хозарами — боротьбу за Київ, проти іудейського засилля на Русі. Якби не Олег ї Святослав (останній зруйнував навіть столицю хозарів Білу Вежу), у Києві був би збудований іудейський головний храм — копія знищеного єрусалимського. Його хотіли будувати на місці, трохи вищому від "стану Рами", де нині готель "Україна" (колишня "Москва").

1016 року іудеїв-хозарів вигнали з Києва. Після загибелі Хозарського каганату їх витіснили на захід, на землі сучасних Польщі, Угорщини, Німеччини, країн Балтії (саме тут, включаючи й Україну, донедавна проживало 3/4 усіх іудеїв світу). Таким чином, Сим увійшов у намети Яфета з Припонтиди. Проте генетично це не той, не біблійний, Сим, не палестинський. Це ашкенази — змішання тюрків із яфетичними ашкеназами з дуже невеликою домішкою ізраїльської крові, але запеклими" іудаїстами.

Всі європейські, американські й російські верховоди й діячі "недавнього" минулого (ХІХ—XX ст.) — Ротшильди, Робесп'єри, Талейрани, Дізраелі, Моргани, Дюпони, вожді сіонізму (помірні й екетремістські), Вітте, Леніни, Троцькі, Свердлови", Сталіни, Берії, Кіссинджери, правителі сучасного Ізраїлю і т. п. — уст нащадки хозарів, їх предки вийшли із земель України. Вони, так звані східні євреї, — могутній історичний фактор. А ті, "справжні" нащадки Авраама з Палестини, так звані західні євреї ("сефарди"), в основному вирощують виноград і пасуть овець на берегах Середземного моря.

Особисті інструменти
Простори назв
Варіанти
Дії
Навігація
Братні проекти
Інструменти