Походження слов'ян

Матеріал з Файна Меморії

Перейти до: навігація, пошук
N9yka Ljybov.JPG

Няў! Ця стаття переповнена любов’ю та обожнюванням. Якщо хочеш — додай ще!
У статті аж зашкалює любов до слов'ян. Але Ви можете додати ЩЕ


На думку Маркса, слов'яни — це "етнічне сміття". У спогадах про 1848 рік (які в СРСР не публікувалися) він пише про "слов'янську чернь", маючи на увазі "південноруський" етнос
Цьому "відпрацьованому етнічному матеріалу (українцям )... долею визначено потонути у бурі революцій" — такий був "вирок" класика марксизму.

Зміст

[ред.] Про сабж в Ерефії

В Ерефії відроджуються і набирають сили так звані лівоарійські концепції, створено декілька партій націонал-соціалістичної орієнтації, які дивляться на Україну як на "блудну вівцю".

Взяти хоча б кредо "Партії арійської єдності", викладене у праці "Русь ведическая в прошлом и будущем: Евангелие от ариев". Книга написана академіком В. В. Даниловим [Данилов В. Русь ведическая в прошлом и будущем: Евангелие от ариев.—М., 1996. — С. 2-3]— співробітником відділу теоретичних досліджень Російської академії наук. Керівник цього відділу професор Е. І. Андріяшин так відгукується на згаданий твір: "Книга академіка В. В. Данилова знаменує собою початок якісно нового етапу розвитку сучасної прикладної політології". А ось думка льотчика-космонавта, двічі Героя Радянського Союзу В. В. Аксьонова: "Ця книга... дає прекрасну і закінчену модель суспільства майбутнього".

До чого ж закликає автор публікації? До створення Слов'янсько-Тюркської арійської імперії (цілком зрозуміло, що з центром у Москві), де повинен діяти Уряд Арійської Єдності. Така імперія покликана покласти край експансії "сатанинського збориська, яке називає себе "іудеями" (пригадаємо Гітлера і його холокост).

Далі. Кожен керівник — великий і малий — цієї імперії повинен виховувати в себе риси "істинного арійця" (знов спадають на думку заклики Гітлера, Геббельса, Гіммлера). і нарешті, потрібно перейти від наукового і національного соціалізму до ведичного. Ось ця "Ведично-соціалістична арійська імперія" з центром у Москві і пануватнме у всьому слов янському світі [Данилов В. Русь ведическая в прошлом и будущем.: Евангелие от ариев. — М., 1996.— С. 105

[ред.] У німців

Як відомо, ще у XIX столітті німецькі автори розробили концепцію, за якою ірано-європейські народи вважалися особливою гілкою білої раси. Згодом у XX ст. дехто з них почав вважати її основною паростю і навіть "стовбуром" етнічного дерева. Всім зрозуміло, для чого гітлерівські ідеологи видавали, ірано-європейську гілку за "стовбур" "європеоїдного дерева". Це робилося, з одного боку, для приниження історичної ролі слов'янства, у т. ч. і Русі-України, а з другого — для непомірного звеличування германців як архітекторів сучасної європейської культури. Нерозумно заперечувати значимість "ірано-кавказького" центру формування білої раси [Цілком ймовірно, що в Семиріччі відбувалося роздвоєння могутнього арійського потоку на індоаріїв та іраноаріїв. Останні, як відомо, сприяли розвитку пастушачого скотарства в іранських степах, були творцями релігії вогнепоклонників]. Але не можна його й абсолютизувати, як це роблять слідом за Г. Гегелем деякі західні історики й етнологи [Гегель Г. В. Энциклопедия философских наук: Философия духа. — М., 1956. —Т. Ш. — С 73-75; Гобіно Ж. А. Нерівність людських рас. — Париж, 1856 (фр.); Розенберг А. Миф XX века. —Таллинн, 1998 та ін].

[ред.] Цікаві дослідження

З того часу, коли європейці, досліджуючи історію Індії і займаючись порівняльним мовознавством, з подивом виявили спільних предків і риси мовної схожості здавалось абсолютно різних народів. Опанування європейськими вченими священної мови "брамінів" — санскриту, становлення індології у XVIII столітті породило теорію спільної — індійської — прабатьківщини таких мов, як санскрит, давньоперська, грецька, латинська, кельтська, готська. Пізніше до цієї групи приєднали німецьку, вірменську, албанську, слов'янську мови [Нараховано мною до 600 українських слів, однакових або дуже схожих на санскритські, наприклад: вдова, дівер, зять, тесть, брат, дочка, дід, син, яр, вар, варити, край, кров, Донестр, або Дністер, Донець, Донепр (давня Непра), каравай, мара (смерть), біда, просити, сміятися, стояти, відати (знати) тощо. Всі ці слова звучать однаково і українською, і санскритською (Ю. К.)]. У 1850 році вперше було опубліковано англійською мовою одну із основних книг ведичного циклу — Рігведу (Гімн знанням), що стало певною мірою підсумковою акцією у відкритті індоєвропейської (арійської) мовної спільності.

З XVIII століття вчені активно взялися за дослідження могил і курганів Великого степу, спочатку сибірських, а згодом — українських, кримських. У результаті археологічних розкопок не тільки поповнились дорогоцінними знахідками колекції Ермітажу, інших російських музеїв, а й значно розширилися наші знання про арійське коріння пастушачих народів Великого степу і праслов'янського етносу Північної Припонтиди, наші уявлення про життя народів контактної зони Європи і Азії — праукраїнців і праказахів.

Є така північна легенда (відомий український фольклорист Я. Головацький подав її як давньогерманську). В ній говориться, що найважливішим із жіночих імен у праслов'ян було Дівонія (або Дана, Діана). Від нього — назви рік Дністер, Двіна, Дунай. І саму Слов'янщину, або Скіфію, на півночі Європи називали Дівою, або Дівонією (звідси германський Магдебург — місто Діви). Греки взяли богиню Діану (вона ж Артеміда) й Аполлона з країни скіфів-аріїв [Див.: Виклади давньослов'янських легенд, або міфологія.—К,, 1991.—С. 37].

Або взяти безсмертні твори Гомера — "Іліаду" й "Одіссею", їх потрібно розглядати разом. По-перше, Гомер — слово санскритське: пастух (го — корова, мер — людина). (У Біблії Гомер — старший син Яфета, засновник славного пастушачого народу кіммерійців, який прийшов у Припонтиду й заснував знамениту Трипільську культуру [Див.: Библейская энциклопедия. — М., 1996. — С. 169]).

Серед спеціалістів сталою є думка, що ніякого сліпого співця Гомера не було. "Іліада" й "Одіссея" — це зібрання й переробка дуже давніх переказів Північного Причорномор'я — фольклору нашої землі. Це ніби сни народу, предки якого прийшли до Малої Азії та на береги Егейського моря з півночі, заснували Трою, зруйновану потім ахейцями за настановою Єгипту. І структура творів Гомера аналогічна структурі сну людини. Коли вона засинає, свідомість спочатку працює вільно (людина спокійно згадує нещодавні події свого життя). А "Іліада" — це і є спогади народу про реальні й недавні події своєї історії (Троя). Згодом у процесі сну відключається свідомість і включається підсвідомість. У картині сну з'являються "фантастичні" елементи. Реальність змішується з фантасмагорією. Це вже "Одіссея". Її події розгортаються в Понті Евксинському та на його берегах (звідти прийшли праотці троянців). А Еней — єдиний з вождів, хто вийшов живим із троянського побоїща? Куди він тікає? На північ, до своїх. А хто приходив на допомогу троянцям? Амазонки — легендарні дочки скіфських степів. Подібний коментар античних міфів та інших джерел можна було б продовжувати до безкінечності (я, наприклад, нічого не сказав про походження наших прямих предків — борисфенітів, "суміші" греків із Мілета та місцевих праслов'ян, про багато інших подій історії, що відображені в писаннях і розповідях давніх греків). Не бійтеся "міфологізації", підберіть золото істини, яке ми топчемо, не розуміючи, що в нас лежить під ногами.

[ред.] Народи, як і люди, не падають з неба

Вони також народжуються в конкретну історичну добу і від конкретних батьків у результаті "метисації" (злиття чоловічого і жіночого начал). Тільки на рівні етносів цей процес не до такої міри детермінований і не так чітко проявляється, як у випадку з окремими людьми.

Материнську основу русько-українського суперетносу склали автохтони Наддніпрянщини і Наддністрянщини: поляни, анти, древляни, кривичі, роксолани. . У цілому це автохтони степової і лісостепової смуги Припонтиди (узбережжя Руського моря) від Дунаю до Азовського моря.

Особливо розширювати цей список, як це зроблено у "Повісті врем'яних літ", не слід. "Повість" писалася на зламі XI—XII століть, у добу розквіту Києворуської імперії, і в ній перелічуються, поряд з південно-руськими (відзначеними вище) народами, також мешканці лісів Східної Європи, Півночі, Поволжя (весь, чудь, меря, череміси, мурома, перм, печора, литва, дреговичі, сіверо, мордва та ін).

Ці племена і народи були асимільовані пізніше Руссю-Україною (а деякі не асимільовані й досі). У "Повісті" через кому називаються і народи, що становлять "тіло" Русі-України, і народи, що були колонізовані русько-українським суперетносом. І це спантеличує.

На береги Москви-ріки, до угро-фінських племен, наприклад, Русь (слов'яни) прийшла лише в IX столітті. А я веду мову про початок Русі-України (І-IVCT.). Варто повторити список: поляни, анти, древляни, кривичі, роксолани. Це народи "сколотсько-сарматського кореня". Сармати, що прийшли в степи України в ІІІ столітті до н. е. і потіснили царських скіфів, освоїли землеробство, а місцевим племенам передали свої мітраїстські вірування. Тривали інтенсивні процеси асиміляції, "розчинення" сарматів у кельтському (сколотському) етнічному "морі" Припонтиди. Давня Дажбогова віра автохтонів підкріплювалася і підсилювалася вірою Сонячного Мітри.

[ред.] У Повісті врем'яних літ.

Однак архетип, ментальні основи, душа та історичні долі були, якщо не однаковими, то дуже схожими. Адже своїм корінням (духовним, генетичним) вони сягають предків-оріїв, "Дажбогових дітей". Еталоном, можна сказати, були поляни. Нестор пише: "Поляне бо своих отец обычаи имяху тих и кроток, и стыдение к снохам своим и к сестрам и к деверям велико стыдение имуще; и брачные обычаи имяху: не хожаще по невесту, но провожаху вечер, а заутру приношаху что на ней вдадуче" [Повість врем'яних літ. — К., 1990.—С. 20]. Такі характеристики були притаманні й іншим племенам степу і лісостепу. А от мурома, радимичі, вятичі, сіверо та ін. були інакшими: "живяху зверским образом, живуще скотски: и убиваху друг друга, едуще все нечисто, и браченье в них не быша, но умыкают у воды девиц" [Там само]. Ці племена "окультурювалися" пізніше, в IX—XII століттях, вже у рамках Києворуської імперії за визначального впливу наших материнських народів.

[ред.] Про власну назву

Розібратися в етнічній ситуації на сході Європи заважає вкорінений стереотип, відповідно до якого спочатку виникла слов'янська раса, потім вона розпалася на дві гілки: західну і східну, а вже від останньої пішли свої гілки: Русь і далі три братерських народи (російський, український, білоруський). Така схема здається очевидною, але вона помилкова. Насправді все було навпаки.

Феномен Русі, якщо так можна сказати, більш ранній і більш "об'ємний", ніж феномен слов'янства.

Слов'яни — одна з назв руського суперетносу, причому не власна і не зовсім вдала.

Термін "слов'яни" — мовний, а не етнічний. Це прізвисько. "Справжня історична наука, — справедливо пише А. Кур, — не знає ні слов'янської раси, ні слов'янського народу, ні слов'янських племен. Давні вчені, історики, літописці, книжники нічого не говорить про слов'ян. Вони їх не бачили тому, що слов'ян не було" [Кур А. А. Из истинной истории наших предков. — С. 297].

[ред.] А хто ж був? Були руси

І цих русів було безліч, їхнє ім'я лунало по всьому тодішньому світу.

Слов'янин" — трансформована етимологічна форма "слав", чи "склаб", що з латини (slave) означає "раб", "невільник". Так римські автори, а з ними царські скіфи, а пізніше хозари називали "живий товар", що надходив з Північної Припонтиди на ринки Середземномор'я. Згодом ця назва укоренилася — 60 народів у епоху Середньовіччя говорили мовою, яку називали слов'янською. Так буває... "Німці" теж зневажлива назва етносу (від слова "німі"). Але вона прижилася, хоча самі германські народи так себе не називають. Вони іменують себе — "дойч". Таким чином, термін "слов'яни" — не історичний.

Це прізвисько, але, на жаль, воно прижилося у слов'ян.

Уже цитований нами історик С. Лєсной з подивом відзначає: "...для слов'ян, найбільшого в минулому і нині народу Європи, не знаходиться місця, коли йдеться про їхнє походження! Усі народи: германці, романці, кельти, угро-фіни та ін. — мають свою батьківщину, але тільки не слов'яни" [Лесной С. Откуда ты, Русь? — С. 6]. Дійсно дивно, як і дивна та плутанина, що панує в офіційній історичній науці з приводу походження русів, слов'ян, українців. Отже, слов'ян як особливого суперетносу не було. Була Русь, представників якої називали славами, склабами, слов'янами, і все це йшло не від терміна "слава' (мов, славили Бога, тому і "слави", як сказано у Велесовій книзі), а від латинського slave.

"Слов'янства ні як єдиної політичної, ні як єдиної культурної і тим більше мовної спільності, — відзначає А. Лебедев, — ніколи не існувало" [Лебедев А. Н. Образование славянского мира. — К., 1997. — С. 69]

Головний висновок, який слід було б зробити зі сказаного — остаточно переглянути усталену концепцію про "слов'янське дерево" та його численні гілки, серед яких ледь видно українську "гілку".

[ред.] Русь-Україна — корінь могутньої раси

Русь-Україна — корінь усієї могутньої раси, іменованої за традицією слов'янською.

У Північній Припонтиді, на наших землях, виник цей корінь — корінь Русі, який увібрав у себе "соки" більш давніх цивілізацій, що вибухали вулканічною енергією творення і переходили у спадок поколінь. Саме звідси і піднявся вгору "стовбур", що обростав густою "кроною" багатьох слов'янських народів.

[ред.] Де почитати

Особисті інструменти
Простори назв
Варіанти
Дії
Навігація
Братні проекти
Інструменти