Рагуль

Матеріал з Файна Меморії

Перейти до: навігація, пошук
З точки зору безосібного, це сумовита стаття про рогулів
Хотілося б більше лулзів
Boxer1.jpg

Де лулзи?
Якщо хтось найближчим часом не додасть сюди лулзів, пасивна половина читачів помре з нудьги. А краще просто видалить цю негідну хуйню.


Рагу́ль (рог, ро́гуль) — одне зі зневажливих прізвиськ українців, яке вживалося виключно у Львові, переважно, деякими росіянами, - свідчать у власних працях українські вчені мовознавець лучанин Микола Рябчук[1] і історик львів’янин Євген Наконечний,[2] прояв російського шовінізму. У широкому розумінні вживалося і вживається інколи й дотепер стосовно всіх українців, у вужчому - стосовно всіх галичан, у ще вужчому - до українців мешканців Львова і Львівської області.

Також існує дуже дискусійна[3][4] версія мовознавця киянки Л.Ставицької, яка посилається на думку журналістки полтавчанки С.Пиркало, яка в свою чергу посилалася виключно на твори деяких сучасних західноукраїнських молодих письменників (див.нижче). За словами цієї журналістки це слово є синонімом слова селянин, і нібито є вживаним в українському «молодіжному» і «кримінальному» середовищах.[5] Ця думка посилено останнім часом пропагується в інтернеті[6] і зводиться до ототожнення цими пропагандистами слова «рагуль» з «відповідними», в їхньому розумінні, для характеристики українських селян і колишніх селян епітетами «тупий», «неосвічений», «некультурний», і є підміною терміну кіч. Явище такого ототожнення і підміни є яскравою ілюстрацією психологічних проблем тої жменьки пропагандистів, які виключно й вживають це слово: невмирущого російського шовінізму і українофобії деяких львівських росіян за походженням і, так званого, комплексу малоросійства деяких українців, в основному не львівських за походженням, але проживаючих деякий час у Львові.[1]

Ще одна інтернет-версія, малопопулярна, розширює поняття не тільки на «некультурних» українських селян чи селян колишніх, але й на інші національності, але ця версія практично ніким не підтримується, за винятком інтернету російського, оскільки її легко заперечити через повну відсутність не те що доказів, але навіть прикладів вживання у художніх чи публіцистичних творах хоча б мінімально відомих авторів, не кажучи вже про їх авторитетність.

Зміст

[ред.] Популярні версії про походження слова та їх науковий аналіз

Однією з версій походження слова є версія, що слово походить від слова рогатка (rogatka), так називалися невеликі споруди (будки), що знаходилися на перехрестях при в'їздах до міста[7], які за Австро-Угорщини і Польщі виконували функції митниці. Львів'яни словом «рогатка» називали і називають дотепер і ті споруди і самі місця, перехрестя, де знаходились рогатки.[8]

Інша версія походження слова «рагуль» - від слова «роги», синонім образливого прізвиська українців худобою («бидлом») (худоба польською мовою - «bydło»). Слово рогуль утворене від кореня роги — тобто означає рогатий, той, що має роги, а вимова «рагуль», «рагатый» через літеру «а» свідчить про російськомовний корінь слова, від російськомовних «акаючих» деяких новітніх «цивілізаторів» Галичини у середині і кінці ХХ століття й переймають деякі українці це слово. А «примальовувати» роги українцям почали ще у XVII столітті, більш ніж 350 років тому, тоді «рогулем» оголосили Б.Хмельницького.[9]

Отже, враховуючи це і те, що український народ до середини ХХ століття був переважно селянським народом, доходимо до висновку, що «рогуль» (російськомовна транскрипція - «рагуль») це зневажлива назва українців іноземними колонізаторами - поляками і московитами. Але останнім часом спостерігається вживання цього слова деякими західноукраїнськими літераторами молодшого покоління (див. нижче) і деякою частиною користувачів інтернету. Свідчать дослідники цього явища і вчені:

Ілько Лемко:

після окупації Західної України Радянським Союзом росіяни, які сюди приїхали, почали зневажливо називати галичан спочатку «вуйками», з кінця 1960-х років «рагулями», а вже з середини 1980-х — «биками». Віднедавна деякі галицькі українці, мешканці міст, почали цими словами називати своїх же побратимів, але вихідців зі села.[10]

Микола Рябчук:

На жаль, досі так званий комплекс малоросійства розглядався, як правило, в контексті пропаганди, а не науки, в контексті більш-менш проникливої, але незмінно викривальної антиколоніальної публіцистики, а не, скажімо, антропології, соціальної психології чи психоаналізу. Тим часом перед нами типовий, описаний класиками культурної антропології, приклад засвоєння аборигенами колоніальної точки зору на себе як на недонарод із недомовою, недокультурою, недорелігією і т. д. і т. п. Це – прийняття фальшивого й самопринизливого self-image (уявлення про себе), нав'язаного колонізаторами, – в даному разі, уявлення про таку собі “співаючу і танцюючу Малоросію” (за Гоголем), котра коли й мала якесь самобутнє минуле, то майбутнього вже аж ніяк мати не може.

Американська дослідниця Оксана Грабович, розвиваючи ідеї Франца Фанона, чудово описала цей процес засвоєння колонізованими негативного self-image, нав'язуваного колонізаторами, процес інтерналізації негативних проекцій панівної культури. Оскільки колонізований народ, – пише вона, – “внаслідок своєї політичної, економічної й загальної залежності від колонізатора не має змоги проектувати на нього свої власні негативні якості (“колективну тінь”, у термінах Юнґа, тобто все те негативне і деструктивне, що існує у колективній психіці), то він змушений проектувати їх на самого себе...” Приймаючи систему цінностей колонізаторів, колонізоване суспільство вступає в дедалі гостріший конфлікт із самим собою. Абориген починає ненавидіти себе і тим самим поглиблює власне приниження й поневолення. “Поневолена група стає врешті зневаженою меншістю на власній землі”. Як називають цю меншість у більшості наших міст, я гадаю, вам добре відомо: “быки, жлобы, когуты, рогули, колхозники” – перелік дерогативів можна продовжити.' [1]

[ред.] Приклади вживання деякими сучасними молодими літераторами

[ред.] Приклади вживання у мас-медіа і в інтернеті

«Квінтесенція» російськомовного «освіченого» вживання:

Важнейшим событием в жизни рагулей является так называемое «вэсилле», что переводится с их диалекта как свадьба. Вторым по важности являются поминки. Вэсилле — это масштабная многодневная попойка, на которую приглашены все жители родного села рагулей а так же частично жители соседних двух сёл. В случае если жених и невеста из разных сёл, вэсилле празднуется в два захода.

Плодятся рагули как цыгане, потому нередко можно наблюдать выводки из 3-5 детей, с которыми мамочки-рагулихи таскаются по магазинам, создавая толпу на пустом месте

«Квінтесенція» малоросійського «самозахисного» вживання( Автор-провокатор: Остап ДРОЗДОВ)... :

культурній людині іноді просто страшно стає у Львові, бо вона оточена безліччю тих, хто тисне іншими смаками і поглядами. Тому культурні люди у Львові трішечки «втратилися». На узбіччя відійшли. Це такий самозахист.

Іронія є практично майже недоступною для розуміння ані першим ані другим... а той, хто спроможеться на іронічну проекцію, отримає від читання цього опусу задоволення:

Першим джерелом українського рагулізму можна безсумнівно назвати князя Святослава. Цей чорний покидьок вдягався, як турок, їв як турок і бігав, як турок. Далі через убогість, неосвіченість, підступність, нахабність, недорозвиненість нашого народу гідних прикладів рагулізму ми не зустрічаємо. Утім, з’являються козаки. Козаки – це суміш фіно-угрів, які у той час проживали на території Запоріжжя і диких племен середньої Азії. Причому більше серед козаків таких було азіатів, в цьому легко...

Далі там - про «рагуля-Т.Шевченка», «рагуля-І.Франка» і ще багато іншого...

[ред.] Див. також

[ред.] Примітки

ru:Рагуль

Хотілося б більше лулзів

Особисті інструменти
Простори назв
Варіанти
Дії
Навігація
Братні проекти
Інструменти