Радехів

Матеріал з Файна Меморії

Перейти до: навігація, пошук

Зміст

[ред.] Помічні фрази

на всі випадки життя від Радехова

[ред.] Копіпасти

18px-Nuvola apps xmag.png
Основна стаття: Західний діалект

[ред.] Копіпаста раз

Зеньо Збиток (1971) / Проза [1]

Най го Копко копне. :-)
База,
Клюб Недобитих Летунів. Тчк.
Докладна на накладну (наклав добре)!

Пане Ґенарале, Копко
(той шо на бригадира Курдупляка з Бройлівки похож, тіко в того воден вус сіпає, коли кубіта путня путню несе -
а у Вас водразу обидва накручені на 12ту годину по обіді).
Наша миролюбива ВЧ, разом із т.д. та т.п., успешно провела демонстрацію сили у місцевім шинко-барі з обтягчаючими макітри і жолудки обстаятєльствами. Усе було спочатку так файно приурочено до празднуванія до Днє Голодних Мас ( Голі Дупи всі до купи = пролєтарі і косарі всіх кому вже лєнь, або Ленін на вухо стрикоче Крупській водним кроком до переду і двома з реверансіком до заду).
Кароче папан, інструкції по проведєнію не достали, бо у Вашого св`язного кулко сі спустило якраз коло хати Євдохи Кривозуб і той у неї напив сі столярного клєю і прилип ним до грудей Євдохи, а вона мала іти здавати молоко, то нічого не вийшло, тіко ввійшло.
Але то ше ніц. Зобрали ми всіх, хто ше єко-тако тримавсі по свєтах і стрілєв вочима у бік побудови свєтлого майбутнього, у Магазині Лікеро-Горілчаних Виробів -"У Баби Рузі - дай рузі/бузі" і розпочализьмо просвітлять орлів і орелок, воронів і воронок, верблюдів і вербля.ей, мухок і муху.в докладом про те - як було би файно, коли пролетарі і косарі всіх країн вставали, як мій Сірко - "гнані і голодні". Від докладу у людисок почавсі сушняк і головний куркуль дід Онуфрій Жебизнав побіг розкуркулювати себе на дві каністри бурачанки. Я якось полічив усмішки наших ветеранов, получилось: 1 кг жаліза, 100г золота, чашка порцеляни, три середньо-статистичні зуби і 47 самозаводних щелеп.
Замість паради устроїли хоровод. Оркестра грав "Хустинку" - зашмальцьовані механіки лобузали губоскатами безстидних доєрок, а пільоти, шо не раз, смикали себе за парашютні шлєки і пританцьовуючи у такт та збиваючи з підкидами до гори, коров`яки. Потім падали на пишні груди радісток, прицьомкуючи усе, як учив великий Морзе.
Зо стайни, же коло клюбу, вибігали Мариська Конопелька в одних райтузах, а за нею в приприжку Петро Пом`ятий - в одних галіфе і пільотці, а за ними з кувалдов гнавсі Мариськин тато від першого браку і мама від другого зі серпом - всі дружно і весело пихтіли і вдавали паровоз, шо дає задній хід.
Ну потім з`явилась бурачанка і народу стало легше... Музика пішла невпопад: той, шо на бубні грав - почав валити по писку трамбоністу, а той дувсі, як жаба і бринькав губами по цимбалах. Тотім все пішло в дію і почалось "Льодове побоїще " (тіко без льоду). Варги складалисі, як баяни. Хфедір Цьомко рахував вибитими зубами кіко струн залишилось на бандурі. З балалайки зробили ноцника, бо пиво страшні просилосі на полив. Пам`єтаєте той, як єго - фільм про Брусліка, де він махав ратицями - так ніфіга ту такого не було, бо всі собі уподобали стиль п`єного і кожен раз, коли нога йшла в рукопашну - то центр прітяженія перемагав.
Після цього я втратив орієнтир і забравсі під трибуну на заслужений відпочинок, так же наблюденіє було уривками, але пристойним.
Пане Ґенерале Копко, мені сі сторінка скінчила на туалєтній бумазі, а до Бази 3 км - як доберусі - то допишу...
Дайте я Вас поцьомкаю, пане Ґенерале на востаток,
Вас подчіньонний Зеньо Збиток!
(... твою мать, Сірко - я ти підітрусі дупов по моїм рапорті, курва!) [2]

[ред.] Копіпаста два

Зеньо Збиток (1971) / Проза

Все буде чікі

Головна дорога простувала під кутом дещо нижчим за розбавлений на третину процент в оковитій і ховала хвоста у спалений ніцневидою парк, а її патлатий чуб полоскавсі під мостом у засохлій, як ребра вудженої на сонці риби, річці. Її по-народному кликали Кривосуки.
Пришелепкуватий вечір, п`яніючий від налитого по самі дахи літа, повз по Старих Гачах, мов дільничий Стефко Хляп після колєйної задурнєчки у чайній "Гаряче у Гачах". Рачкуючи попри паркан, хлоп випльовув матюки разом з приторним присмаком пережованої хвої для забиття запаху триметрового перегару. Він став востатною потіхою для зграйки дітлахів, котра, як ті воробці, цвіркала довкола него і хтіла здоймити з охоронцє порєдку надіту задком-до-переду фуру жеби той вкурвивсі і зачєв ганєти їх, мов капуста смородом по споднях.
Вуйку Стефку, де сі дів ваш патик? Дайте кашкета поносити! Де ви ту видите копійки? Шо, напудились ти когута? Вуйку зойдіт з лодки – ту плитко! До вашої брами ше тра три рази рів підлєти! – ціпкотіли бахурі, налітаючи на загикане сотворіння.
– Ой, я ті за-а-а-ра як витєну пукавку, нензи! Курва, бахуриска, зовтра, курде, будете в мене поливку на пляцки жукам короладським з виходку путнями носити! – здавалося же дітиска зарядили `го якзика-кулемета нескінченнов стрічков сліпих патронів. Було тіко вогню з них і диму же між цим всім губивсі зланцюгований дзяв сірко-бровко-рексо-будних, позапарканих перекличок. Десь зо середини паркового писку почулось пило-подібне торохкотіння біциклєти, із моя-хата-крайніх халуп почалась гавкотна перестрілка. Нарешті той беззубий писок, мов у сповільненому кіно, виплюнув вмістиме. І воно почало рости, набираючи сили бримкання та яво-колясково-приторочених обрисів. Над рогами керовниці у шкіряній куртці часів бунту п`яних та знедолених комісарів гепцалась запорошена постать. На макітру був приштукований хелмет, ніби тіко но знятий з дохлого вояки вермахту, а дивийла – опоясувалисі вокулєрами для спуску на штахетах з гуцульских гір. Руки моцно трималисі за роги і біциклєті ніц не залишалосі до роботи аніж котитисі туди, де того волів загепцьований каркоїзд.
Жалізний кінь дофиркавсі до місця падіння влади і бахурня розфуркалась хто-де-куди. Засвітилися п`ятки, залишаючи за собов порох та хіхоту надщерблених бузь. Часу на тишу не було, бо тіко но заглох мотор, як з-за парканів виділивсі песячий хор.
Стефкова голова спромогласі кинути воко на спаса. Той продовжував сидіти, але встиг притупнути на куряву, ніби хтів впевнитись чи то чєсом не вхід до криївки.
Куме, най ті холєра, де вже ти так нацмокавсі? Ну ні дня у Гачах без курдебалєти! Вдома зара Мариська хороводи водит, скоро знов певні чуже яйко знесе, а хто півень – піди відшпортай теперка, мля. Зате, хто козел, то я точно забацав. Нє, ти не козел, Стефцю, ти – Хляп. Все у тебе розхляпане – від башки і до ґвіздка поліцая. – ніби відправив нужду на штахета зоршлемований напоспіх трататоїзд.
– Шо баньки шкіриш, балабусе? Як тіко привези-завези – то Зеньо, а на випивуса – то нє, гичка ті з дупи, сам, юний слєдопите, ідеш бомків впускати і лапати. – прошкваркотів перебираючи вухами перестограмлено-єндикову булькотню патикомаха з відділення по виволоченю зеленого змія на люди.
– Зе-зе-ню, куме, я ті, курва, бі-і-і-гме чекавім, – б`ючи себе в груди лівов кувалдов, погойдувавсі на колінах Хляп –, а-в-а-в-идиш дочекавсі, галю-твою-несючку коромислом в лоба, ну душа болит просто, про... стоп! Обана, Зень, ти до моєї старої на гопанку не ходив чєсом. Шо-то я думаю же мій Микола такий кіндзюравий виліз з-з-з-з рури запендової, га? Де ту мій цфаностріл? Зара пораху-у-ую ті то шо пріє! Курва! Но. Но, дай-но запалки і шось пофаяти, бо бахурня сперла все же мавім до пахканя.
Зеньо вибравсі зо жалізяки і почав шмагати по кишенях куртки похікуючи і перераховуючи шось пов`єзане з місячими... інтервалами. Чий би не був Микола, а я таки хресний і так чи єнакше – тато. "Ну і цицьката та Мариська", щось заворушилось у споднях, "а які нижні причандали. Уххх...", мало не вцідив недавній спас. Свіжа пачка фільтротягів потребувала ще ніби-то-карто-тосованого поляскування перед втратов цноти. Здійснивши мало-не-шлюбний ритуал, Зеньо всунув Стефкови, мов димову шашку у дупло з бджолами, запалену смокотульку, затягнувши у легеневий міх першу пробу. Міх відпахнув з повротем кіко міг і завмер на хвильку перед запуском вітру, наповненого пахнотами липнучого до носа перегару.
– Тримай, папандопуло. Ти скажи ми краще, де твоя фура, а то завтра ті в район бздикати на пилораму до начальства. А ту – ні кокарди, ні звилини в голові і кодло котів в писку на виходок надибало. Йой, вижинут ті з рядів палкомахів і шо – підеш биків доїти, або свиноматок опацючувати? Нє, колєґо, пагони є на то й пагони жеби звйоздочки на них заводились і грубли,а очко – вузіло. Синє очко у моєй дівчини...Слюшай, да?
– Бу-бу-бу, бу-бу-бу – забембав, давай запаковуй до біциклєти. Камандір заслаб, не видиш?, – позав`язував язиком як-небудь слова Хляп, вигойдуючи на самім краю варг цигарку.
– Хляп твою мать, куме! Давай потискайло, я ті ту присмалюю правду до вочей, а ти пручаєшсі. Зеньо знає шо каже, а раз каже – то знає, як баба молодою ракувала, а блохи Сірка без дусту любили, – Зеньо почав натєгувати на себе студенцеве тіло, ледве стоячого на чотитьох бекопитових, борця невидимого фронту.
Тєхнучись, волочиськуючись містком через рів, нализака вправлєв свою красномовність багато-повероховими матюками і вуривками з того всього, шо співалось попадаючи на язик. Попурі на тему розпрягайте-бо-била-мене-арматурним-гаком. Несподівані переходи, коли слон з вуха припідносивсі жеби бзднути, нагадували різану свиню перед святами з ножаков же не втрафила до помпки переливу крові. Але після шиє-хребетного приземлення у біциклєтину колєску ноги шторцанулисі, ніби бабиськові у копиці сіна на пагонах, а руки вдавали же вміют фрувати, але бардзо низько, як у Лебединім Возерці, кеди та гуска здихала. Зеньо закинув костоноса і осідлав жалізяку. Дригнув єншим костоносом пару раз і метальова скотина запирхкала, крутнув рогом – і вона зачєала бігти залишаючи за собов стовбур лінивої куряви. А на думіці вже сиділа Марися, розплітаючи косу і гигикаючи від натєгнутих, мов з криниці з бімбером, соромітських віців.
Вечір таки зашпортавсі об "Гаряче у Гачах" і пролежав там без вітру в голові і копійки в кишени. [3]

[ред.] В інших інтернетах

Особисті інструменти
Простори назв
Варіанти
Дії
Навігація
Братні проекти
Інструменти