Рідновір'я

Матеріал з Файна Меморії

Перейти до: навігація, пошук
Помилка створення мініатюри: Очевидно, відсутній файл /home/deimos/ukrmemoria.com/w/images/0/05/Плач.jpg

Тут свідомо нема лулзів
Даний матеріал не містить,
чи містить мінімум лулзів.
Сабж зобов’язуєю.


Зміст

[ред.] РУН-ВІРА — НЕ ЯЗИЧНИЦТВО

Я — дитина Дніпра, Сонця, Грому,
Ритм моїх почувань непростий:
Він походить з Дажбожого Дому —
Вічно рідний і вічно Святий!

Л. Силенко
Поцієнт на фоні прапора і з традиційним привітанням

Сьогодні до рідновір'я понабігало чимало школоти, яку привабив приблизно такий перелік аргументів:

Замість ретельно вивчати основи рідновірря (це ж слід напружувати мозок, а де він?), школота матюжить на форумах в Отих Ваших інтернетах християн, закликає "бити жидів", "палити жидівські (православні) храми", ловлять усілякі лулзи від брудних анекдотів про священництво, перелюб серед чернецтва, розміщують фотожаби гомосексу серед християнських священників (можете побачити це в галереї групи "Родноверы" на Одноклассниках.ру); пруфлінк давати безглуздо, бо група закрита, вступ одобрюється Одмінами.

Не маючи Святих Книг, рідновіри проводять "обряди" на природі, яким їх навчають новоявлені "волхви".

Українським варіантом рідновір'я і є Рун-Віра з Пророком Левом Силенком, який в рядах фОшистського "Ананербе" вивчав таємні основи надЗнань, що натякає...

Значний епізод саме Рун-Вірі та її адептам - у книзі Юрія Михайловича Канигіна "Шлях аріїв"[Книга в архіві 7z]. Автор доводить хибність приведених вище тез. Уривки з книги (без лапок) приводимо нижче.

Рун-віра — найдавніша арійська релігія, заснована на рунах [Рун (санскр.) — "світло", "блиск", "блискавка"], тайних письменах, зміст яких — "нетутешнє", тобто дане шляхом Божого одкровення, знання. Вона — від друїдів, прадавніх європейських сонцешанувальників, одним з яких спочатку був Рама. Рама, як я вже говорив, облагородив друїдські культи, але "сонячний" зміст цієї релігії зберіг.

Це не тривіальне язичництво, не "народна" віра, заснована на примітивному обожненні сил природи, а "висока" релігія, закон, даний "згори" (як, наприклад, закон Мойсея, канони Будди чи заповіді Магомета).

Релігійні одкровення завжди складні, засновані на глибоких філософських принципах і нетривіальному розумінні дійсності. Тому вони вимагають "книжного" вчення, і звідси разом з релігійними канонами "згори" дається й писемність. Друїдам спочатку були дані таємні (руничні) письмена, зрозумілі лише жерцям, потім — ведичний санскрит і шрифт девангарі.

У легендарній країні Куш сповідували світлу, "сонячну" релігію, засновану на вірі в Трійцю (санскр. — Тримурті). Брахма, Вішну, Шива — ці божества складали нероздільну єдність, подібно до християнських Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Святого Духа. Згодом, коли частина аріїв мігрувала в Тибет і далі в Індію, їх релігія, злившись з місцевою вірою Дзен (джайнізм), дала світові буддизм (V століття до н. е.) — симбіоз прадавніх вірувань брахманізму й джайнізму. Він став однією з трьох світових релігій. Що ж до індуїзму, то ця релігія й нині залишається дуже близькою до арійського мітраїзму.

У Тибеті, як уже мовилось, справа набула іншого повороту. З одного боку, тут народився так званий ламаїзм, який є симбіозом буддизму, що прийшов сюди з Індії в IV столітті н. е., і монгольського язичництва. Ламаїзм взагалі пов'язаний з Шамбалою і прихильниками лівоарійської "Криги й Полум'я" — тими самими, до речі, яких гітлерівці вважали своїми духовними вчителями. Особливо слід відзначити ламаїстську секту Бон-по, яка вульгаризувала арійське віровчення, звела його до расистських уявлень про надлюдину і надрасу, покликаних "врятувати й облагородити" людство...

Але є й друга гілка, пов'язана з Агарті (духовним центром правоарійського крила). Це мітраїсти — представники "сонячної" релігії з її верховним богом Мітрою. Мітра — трансформований Вішну. Але Мітра не лише володар Сонячного Світла, а ще й любові та гармонії (санскритською Мітра означає також "друг"). У цій своїй іпостасі Мітра дуже близький до Ісуса Христа. Адже Христос, за Новим Завітом, — це Світло, це Любов, це Слово, що дає гармонію. І не випадково день народження Ісуса Христа — 25 грудня (Різдво Христове) збігається з днем народження Мітри (у персів народження цього сонячного Бога святкують 25 грудня)... Так от, на землі України арії принесли "сонячну" віру — мітраїзм. І він тут швидко прижився, став, якщо хочете, державною вірою Аратти. Імена божеств в Аратті були інші, але зміст віри той же, що й у країні Куш і пізніше в мітраїстському Тибеті.

[ред.] Свята Трійця рідновір'я

Була в Аратті Свята Трійця — Тримурті — Дажбог (Брахма), Велес (Вішну, або Мітра), Стрибог (Шива).

[ред.] Символізм

І відповідно символами Аратти були тризуб (що позначав святу Трійцю — Тримурті) й арійський хрест (диск з чотирма променями).

[ред.] Рун-віра та християнство в Україні

Рун-віра довго-довго жила в народі після офіційного прийняття християнства і, можу сказати, ще й нині живе.

Автор "Слова о полку Ігоревім" — явний адепт Рун-віри й не приховує цього, сумуючи за часами Трояновими, згадуючи Дажбога, Велеса і Стрибога. Класичні богатирі руські вимальовуються по-різному, то як прихильники Христа ("вклоняються і хрестяться по-писаному"), то як палкі прибічники Рун-віри, вороги християнської церкви (Ілля Муромець у билинах іноді погрожує зруйнувати церковні маківки).

Перун

В одній із билин київського циклу ми читаємо про Іллю Муромця — головного богатиря: Он начал по городу похаживать — На божий храмы да он постреливать. А с церквей-то он кресты повыломал, Золоты он маковки повыстрелял. С колоколов языки-то он повыдергал. Заходил Илья в дома питейные, Говорил Илья да таковы слова: "Выходите-ка, голь кабацкая, А на ту площадь на стрелецкую, Подбирайте маковки да золоченые, Подбирайте вы кресты серебряны, А несите-ка в дома питейные..."

Але це вже інша тема — тема "перунізму"... Справа з тому, що мітраїстська віра має тенденцію вироджуватись у язичництво. На Русі в княжі часи так і сталося: князі, які приходили з півночі (ті ж Рюриковичі, примітизували "сонячну релігію", зводили її до схиляння перед ідолом Перуна. Перун — той же Зевс, або Амон. [Перун відповідає "лівоарійському" Індрі.]

Він — громовержець, бог грому і блискавки (пе — грім, рун — світло, блискавка). Це вже не світлоносний, люблячий Мітра, а те, що лякає і карає, вимагає поклоніння за страх, а не за совість. Але "перунівщина" оволоділа Північною Припонтидою за князівських часів, проте мало зачепила трудовий люд, народ залишився вірним Сонцю і Світлу. Ось одна з молитов, якої волхви навчали народ: "Роде наш арійський, від Світлого Мітри, батька нашого Дажбога. Слава Роду нашому, Дажбогу й Урусваті! Слава наставникам нашим Велесу і Ладі та їх втіленням Волоту і Полоту, і Лелі, і Полелі!" Довго ще так молилися в лісах України після Володимира Великого.

[ред.] МОЛІТЬСЯ БОГОВІ ОДНОМУ...

Подай же руку козакові
І серце чистеє подай!
І знову іменем Христовим
Ми оновим наш тихий рай.

Т. Шевченко

[ред.] Від автора (Канигін Ю.М.):

Зараз немало людей в Україні переходять в Рун-віру (чи Мага-віру), яку вважають "своєю", "батьківською" вірою, а християнство — чужинською ("іудейською"). Замість Ісуса Христа пропонується Дажбог [До речі, у праукраїнському пантеоні був не один "головний" бог (Дажбог), а три: Дажбог, Сварог і Велес, тобто Свята Трійця. І на зміну цій "народній Трійці" прийшов Перун — "князівський бог"". А останнього "усунув" уже Христос], замість Божої Матері Діви Марії — Лель (мати — родоначальниця племен України-Русі), замість християнських священиків — волхви, замість храмів — капища!.. Ось чого хочуть ці люди, ось що вони вважають "своїм", "рідним".

Останнім часом активно поширюються твори відомого українського поета з діаспори Лева Силенка, який проголосив себе засновником Мага-віри (варіант Рун-віри).

Мені важко зрозуміти цю безумовно талановиту людину. З одного боку, з калатанням серця читаєш зворушливі рядки поета:

Україна покликана Небом

Хід Європі новий показать...

А з другого, якось не по собі робиться від його закликів:

Краще ріки хай будуть богами,

Ніж чужинцю (Христу — Ю. К.) поклони складать ...

[Див.: Мудрість Української Правди // Наука Рун-віри.—К., 1996; Силенко Л. Гість з Храму предків. — К., 1996].

Я поважаю почуття співвітчизників, що звертаються до витоків нашої ментальності, до святих джерел нашого духу. Однак давайте задумаємося. Все наше велике минуле — велике, але ж... минуле. Звичайно, про нього потрібно пам'ятати, його потрібно глибше вивчати, навіть культивувати. Але чи можна повернутися в своєму національному житті на 1000 років назад? Чи можна повернути історію, змінити духовні орієнтири, весь спосіб життя? Це по-перше.

По-друге, кажуть, що християнство — не наша, а єврейська віра. Яка ж вона єврейська, коли іудеї її у свій час відкинули. У них своя віра — іудаїзм. А християнство прийняли.усі народи (західні), нині скрізь у передових країнах Західного світу панує Вчення Ісуса Христа і Його Церкви. Тому й зветься європейська цивілізація християнською.


[ред.] Відійти від християнства

— це значить вилучити себе з сім'ї цивілізованих народів, відкинути себе на десять століть в минуле. Це ж національне самогубство! Ми прагнемо побудувати сучасну цивілізовану державу. Духовними підвалинами такої держави є не лише власні надбання, а й всесвітній досвід! Тому ми не можемо повернутися до "народних" вірувань далеких предків, до племінних відносин.

По-третє, хіба християнство не є для нас батьківською вірою? Хто були запорожці? За що і проти кого вони воювали? Що стверджували наш гетьмани, від Вишневецького до Хмельницького і Полуботка?

По-четверте, деякі автори намагаються довести, що християнство насаджувалося насильницькими методами, а з його прийняттям почала руйнуватися Русь-Україна.

Це неправда. Навпаки.

Згадайте, чим була Київська земля до і після князя Володимира. Звичайно, у такій великій справі, як запровадження християнства на Русі, та ще й у часи "темного" середньовіччя не можна було уникнути насильства і кровопускань. Але в цілому Київська Русь дуже швидко і досить легко, цивілізовано повернулась до нової релігії. В Києво-Печерському патерику написано: "Ми так швидко і легко повірили в Христа тому, що його назвали хлібом".

По-п'яте, не можна не враховувати, що наш Тарас Шевченко в своїх віршах постає активним прибічником саме Христа, його Святої Матері:

Все упованіє моє
На тебе, мій пресвітлий раю,
На милосердіє твоє,
Все упованіє моє
На тебе, Мати, возлагаю,
Святая сило всіх святих,
Пренепорочная, благая!


Читачам, напевно, відомо, що позицію Л. Силенка поділяють деякі письменники в Україні. Так, на думку С. Плачинди і О. Бердника, вчення Ісуса Христа — це не що інше, як псевдохристиянство.

Потік псевдохристиянства, що так хутко був запущений лжеапостолами в духовне поле земних жителів, деформував Благу Вість, перекрутив її, поглинув навалою нахабних проповідників... Бердник О. Тайна Христа.—К., 1996. — С. 164-165
Рішення Сина Божого було на диво просте і абсолютне: подарувати людям свій геном, прилучити жителів Землі до Божественного Життя... Проте що означають ці тяжкі роки кривавої земної історії? Бог-Отець не вирішив долю людини, людства, планети в цілому. Він створив не богоподібну людину, а звіра. І Син Божий не змінив ситуацію на краще. Бердник О. Тайна Христа. — С. 164-165


Наведені висловлювання нагадують мені "більшовицькі скарги":

"Ми погано живемо тому, що держава не дає нам достатньо грошей, пільг, безкоштовних путівок у санаторії...".

[ред.] Ну, а що ви робите для поліпшення свого становища?

Якби Господь відразу реалізував те, чого хоче О. Бердник, тобто з самого початку організував "божественне життя" на Землі, то людині залишилося б тільки сидіти і ловити вареники, які самі стрибають із макітри їй прямо в рот.

Людина, хоча і за допомогою Бога, сама повинна протистояти сатані, прагнути зробити божественне життя на Землі. Якби Бог це зробив за людину, не було б еволюції, історії. Смисл історії в тому і полягає, щоб людина пройшла важкий шлях від звіра до Бога. За християнським вченням, вирішальна роль в цьому процесі належить самій людині — вона несе відповідальність за себе, за рівень життя на Землі. Бог дав людині можливість, потенцію, він підтримує її у ділах праведних. А все інше залежить від індивіда і народу.

Врешті-решт справа не тільки в бездушних закликах до Рун-віри. Нині складається така ситуація, коли значна частина людей, особливо молоді, взагалі живе бездуховним життям, тобто прогнала Бога, Дух із своєї душі. Всі помисли, всі устремління не виходять за рамки побутових, тілесних, матеріальних інтересів. Дехто захопився різноманітними віруваннями, нерідко чужими християнству і слов'янській душі. Інші впали в атеїзм — відкрите заперечення Бога і всього святого — чи пантеїзм (Бог — природа, Бог — сама людина, іншого немає), а то і в сатанізм (магічні обряди, містику, чорну магію).

Як тут не згадати біблійне:

Стережіться, щоб вас хто не звів! Бо багато хто прийде в Ім'я Моє, кажучи: "Я Христос". І зведуть багатьох
[Мт. XXIV. 4-5].


[ред.] Потрібна елементарна просвіта народу,

потрібно донести до кожного громадянина, що християнство — це ніяка не "жидівська" віра, а віра, що охопила практично все цивілізоване людство. Ісуса визнають "верховним" Богом і Аватаром майже всі інші релігії світу.

А Рун-віра хоч і не тривіальне язичництво, але все-таки примітивна порівняно з християнством віра.

"Перунівщина", яка панувала в Київській Русі, насаджувалася князями "зверху" і суперечила духовним прагненням "Велесових онуків". У наш час з'являється дедалі більше подвижників вчення Ісуса серед наукових працівників, які ґрунтовно аналізують Біблію, тлумачать її положення з раціоналістичних позицій. Це знамення часу.

[ред.] Книжкові джерела «традиційного рідновір'я»

Усі «книжкові джерела традиційного рідновір'я» можна поділити на групи :
1) Класичні джерела зі слов'янського (передовсім Київо-Руського) язицтва :

2) У 1960—1980 роки масовими тиражами вийшли якісні російські переклади збережених священних політеїстичних текстів й епосу індоєвропейських народів з докладними коментарями. Недолік письмових першоджерел про «споконвічну слов'янську культуру» реконструктори прагнули компенсувати підвищеним інтересом до античної та ведичної традиціям, Едди, вірувань давніх народів (навіть не індо-європейських). В 1960—1980 було перевидано «Повне зібрання російських літописів».

3) Потужний вплив на розвиток рідновір'я справила публікація Влес-Книги в Україні (журнал Дніпро, квітень 1991) та в Росії (1992).

[ред.] Пруфлінки

Особисті інструменти
Простори назв
Варіанти
Дії
Навігація
Братні проекти
Інструменти