ХВ-правопис

Матеріал з Файна Меморії
Перейти до навігації Перейти до пошуку

ХВ-правопис - ніким не прийнятий, нікому не відомий, і, взагалі, усім окрім творця ненависний правопис української мови, винайдений у процесі спілкування на сітьових місцях Демотіваторс.орґ.юа, Укрцентрі та Учані.

Причини виспонукання творення[ред.]

Скрипниківка[ред.]

18px-Nuvola apps xmag.png

{{#if:|Основні статті|Основна стаття}}: Харківський правопис{{#if:

 |{{#if:|, |, }}[[{{{2}}}|{{{2}}}]] }}{{#if:
 |{{#if:|, |, }}[[{{{3}}}|{{{3}}}]] }}{{#if:
 |{{#if:|, |, }}[[{{{4}}}|{{{4}}}]] }}{{#if:
| , [[{{{5}}}|{{{5}}}]]}}{{#if: | (Забагато параметрів для {{Основна}})}}

Якось побачено було скрипниківку, та й подумано "Нумо писати нею!", оскільки з нею українська мова набагато милозвучніша та ще більш багатша!

[Ф][Хв][ред.]

Потім було прислухано до людей з села і вчуто, що звуку [ф] вони-то не вимовляють! Прочитано згодом, що з усіх українських літер тільки літера Ф позначає звук, чужий для більшості українських говірок. У передмові до Грінченкового "Словаря української мови" зазначено: "Въ виду того, что звукъ ф у большинства украинскаго народа выговаривается как хв (передъ гласной, кромѣ у) или х (передъ согласной и передъ у), мы, составляя словарь на букву ф, помѣстили въ него лишь тѣ слова, для которыхъ въ нашихъ матеріалахъ не нашлось дубликата съ хв или х..." . Списку слів на букву Ф у тому ж таки словнику передує заввага: "Слова, начинающіяся съ буквы ф и не находящіяся ниже, см. на букву х, при чемъ ф=хв, а иногда х". Інакше кажучи, Б. Грінченко свідчить, що буква ф позначає не осібний звук, а звукосполуку хв, а іноді звук х.

Дихтонги[ред.]

Подивлено на те "ія" та і зважено на закон вікритого складу. В результаті вирішено передавати усі дихтонги як "голосна-йот-голосна". Причому збіг останньої голосної прехвікса та першої слова передаються без йоту(заарканити) Дихтонги для греків! Ні двоєзвуччю!

Огублені-неогублені на початку слів[ред.]

Так само зважено на закон відкритого складу. Клясика(Ондрій, Ганна, Га?, ...) говорить нам, що українці ніколи(зовсім ніколи) не дозволяли навіть запозиченням починатися з неогублених(а,е,і,и), і або ставили "г"(чи одні з небагатьох зберігали, як у слові Ганна ), чи перетворювали неогублені на огублені(о,у). Чому "г"? - тому що звук [г] настільки гортанний, що почасти наближається до відсутности звуку взагалі, як у слові "господар", що иноди навть вимовляється як [/осподар].

Непом'якшення гортанних[ред.]

Взагалі, ви маєте знати, що в давньоукраїнській мові люди ніколи не пом'якшували гортанних, тому власне і виникли знамениті чергування хсш гзж кцч. Цей гріх скоїли лише після від'єднання діялекту наші брати-козоїби, коли замість Київ почали говрити Кієв (пізніше Кієф) . У українців цей гріх менший(якісь , скількі).

Відмінности з офіційним правописом української мови[ред.]

Ну, власне, ото і всі відмінности:

  1. Ф міняємо на хв чи х
  2. на початку слів перед неогубленими голосними включена "г"
  3. уникнено пом'якшення гортанних
  4. Дихтонги передаємо як "голосна-йот-голосна"

Післяслово[ред.]

Якщо ви гарно покумекаєте, то помітите, що правила впливають лише на запозичені слова, в той час як рідні українські не починаються на неогублені, не мають у складі ф, рідко мають дифтонги та дуже рідко пом'якшені гортанні. Тому замисліться, чи варто переповнювати гарну файну вишукану мову варваризмами? Перекладаймо иншомовні терміни!