Чикатило

Матеріал з Файна Меморії

Перейти до: навігація, пошук

Андрій Романович Чикатило — всесвітньо відомий видобувач лулзів зі школоти. Критики діяльності вважають його маньяком і психом, але ж ми знаємо, що це не так.

Писати про Андрія — одна насолода, тому дуже багато згадувань, як у Вікі, так й Інтернетах.

Андрійко


Зміст

[ред.] Дитинство

Шаблон:Youtube

Андрійко Чикатило.

Народилося 16 жовтня 1936 року у селі Яблуневе Великописарівського району Харківської області УРСР (сучасна Сумська область). Етнічний українець, україномовний, не зважаючи на це народився гідроцифалічним (це коли замість шматка мозку — рідке лайно, що цікаво, бо зазвичай мозок у людини перетворюється на гівно вже в процесі життєдіяльності). До 12 років сцявся по ночах, за що мама його реґулярно пиздила пиздюлями, що цілком можливо і призвело до формування певних психічних особливостей Андрюші.

У 1943 році у А. Чикатило народилася сестра. Оскільки батько був на фронті, добрі і багатостраждальні британські вчені припускають, що мале чикатиленя могло спостерігати, як його маму грав німецький солдат, і це у ньому почало будити дивні бажання, або він сам їбав маму, або їх всією родиною викрадало НЛО і проводило анальні досліди. Точна інформація відсутня.

В 1944 році Чикатило пішов у перший клас.

В 1945 році Чикатило пішов у другий клас.

У 1946 був страшенний голод (чомусь про це не згадують наші політики, буза лише навколо голодомору 1932—1933 рр., але анонімус не забуває нічого).

Андрій в цей час сидів удома, і не висовував своєї сцикливої, але дуже гарної дупи, бо мама йому розповідала, що його брата Степана поцупили і зїли добрі, але голодні сусіди, а чи то самі добрі батьки поласували м’ясцем, і підкормили Андрюшку?.. У всякому разі, ніяких метрик щодо народження чи то смерті Степана доблесні чекісти опісля війни вже не знайшли. Можна зробити припущення, що саме Андрійко з’їв все своє та два сусідні села, гарний апетет він зберіг на все життя.

[ред.] Юність

Десь у 1955 Андрій Романович після закінчення школи, маючи гарні знання та схильність до наук, спробував вступити до юрфаку МДУ. Але прийнято його не було, що не дивно, оскільки він хохол і тато був «ворогом народу». На щастя пізніше він все ж реалізізувався на науковій ниві, він проніс любов до дітей через все життя — бажання навчати діток було сильнішим за нього.

Спочатку Андрій вступив до Охтирського технікуму, де отримав спеціальність зв’язківця. Що знадобилось йому в армії, де він служив саме зв’язківцем десь в 1957—1960 рр. Продовжуючи кар’єру, влаштувався телефоністом і після армії, на цей раз вже біля Ростова-на-Дону, куди переїхала його родина.

У 1964 Андрій Романович успішно оженився, народилися донька і син, який пізніше мав проблеми із законом, але творчої наснаги батька ніколи не мав.

В 1970 році заочно закінчив педагогічний інститут за напрямком «марксизму-ленінізму та літератури», і почав працювати вчителем російської мови і літератури в інтернаті № 32 міста Шахти (а пізніше і вихователем). Діти — його все.

[ред.] Початок творчої діяльності

Перший катарсис стався там же у Шахтах, у грудні 1978 року. Для задоволення своїх сексуальних потреб, він придбав хатку-мазанку, де зустрічався з жінками легкої вдачі, у цій же хатці з необережності вбив 9-річну дівчинку. Хотів щоб вона не кричала, закрив їй рота, одне за друге… коли трохи отямився у неї були розірвані пиздюлина і дупа, три ножові поранення в живіт після статевого акту, але смерть настала від того, що задушилась шия. Загалом все пройшло добре і весело.

Сталося так, що поряд проживав однодумець Андрійка на ім’я Олександр Кравченко, що недавно відсидів 10 років за подібні розваги. Тож враховуючи специфіку роботи наших правоохоронних органів, саме його засадили на зону, там — за славною традицією — в камеру підсадили борця зі злочинністю, що пиздив його нещадно, тому він зізнався у вбивстві.

Олександра Кравченка успішно розстріляно кулею у верхню голову тіла в 1983 — за шалощі нашого Андрійка. Пацан до успіху ішов, не пощастило. Добрі чекісти відмінили розстрільний вирок у 1990, але йому вже було похуй.

Десь у ті ж роки ще один естет, на прізвище Григорьєв, зажадав скупатись в променях слави Чикатила; по-п’яні пиздів своїм друзям-алконавтам, що, начебто, виїбав і задушив ту малолітню хвойду. Григорьєв потім дуже ридав і божився, що нікому пизду і сраку не рвав, але — в результаті — повісився на мотузку за шию трохи нижче голови в параші. Іноді краще жувати, а не пиздіти.

[ред.] Роки активності

Chikatilo 23.jpg

Три роки після першого осяяння наш герой рятував свою дупу чекав натхнення. Можна припустити, що він отримав море лулзів, після того, як з винахідливістю згвалтував і вбив малолітню дитину, а посадили і розстріляли якогось лівого невдаху. Епік він.

03.09.1981 мав намір переспати з місцевою 17-річною бляддю, але у нього не вийшло. Та почала знущатися над бідним гідроцефальним відносно молодим і гарним Андрієм. Він не витерпів несправедливості, відкусив їй соска, набив рота грязюкою, і задушив. Хуй встав, а ви кажете «віагра»…

Через рік в червні 1982 вбив 12-річну дівчину, після цього форсував події і за 1982 рік вбив семеро дітей. Особливо подобалось виколювати очі (не любив їх поглядів), вирізав усе, що стирчало з організму. Тобто ловив лулзи, як міг.

Потім за 1984 рік відправив в рай/пекло 15 туш, загальна кількість склала 32.

Андрій Романович працював постачальником, і по роботі їздив по всьому Совку. Тому географія місць де він ловив лулзи це, і Середня Азія, і Україна, і Росія.


В цей період його вперше було затримано міліцією, разом з ножем, мотузкою і вазеліном неподалік району де були вбивства. Але через помилку судмедекспертів, вони неправильно визначили групу сперми взяту на місці злочину, і вона не співпала з групою його крові (група сперми і крові завжди однакова), його було звільнено. Ось що буває, коли школота погано навчається, а потім ще працює в ментурі та на інших відповідальних роботах.

[ред.] Епік фейл

Далі були роки буденної діяльності на обраній ниві.

6 листопада 1990 року він здійснив свій останній win, а вже 20-го був фейл — його було затримано. Прямих доказів у слідства не було. Попросили троля-професіонала Бухановського, який теж ловив лулзи працював із серійними маніяками — вбивцями, і розводив їх на відвертість. 30 листопада ВВВ Чикатила не витримало, і почав вийобуватись своїми подвигами. Висновок: не будьте діти довбойобами, не пиздіть зайвого — довше і веселіше проживете.

Результат балачок:

Отже, 56-3=53 не дуже розумні істоти (він любив тупуватих і бидлуватих) відлетіли нахуй в результаті діяльності Андрія. Якщо враховувати, що переважно це москалі (хоча йому все ж була байдужа національність, дивний збіг, хоча…), то не так вже і погано для аматора.

[ред.] Критика діяльності

14 квітня 1992 року розпочався суд. На суді за порадою адвоката (імовірно) або просто живучи за принципом «лулзи заради лулзів» косив під ідіота — махав хуєм, стверджував, що він вагітна і годуюча мати. Чудовий приклад того, навіть повна поразка, ще не привід втрачати почуття гумору.

За даними психологічної експертизи був цілком осудний, адекватний і приємний чоловік, завжди вітався із сусідами. За даними якоїсь іншої псевдоекспертизи — чистий імпотент (з двома дітьми, лол). Андрій користувався презервативами, тому і досяг успіху. Презерватив — твоя гумова броня. Хоча в дупі однієї із жертв якось свою сперму залишив. Всі помиляються.

В ході судового слідства по одному епізоду чогось не вистачило, а 52 — пішли у вирок. Вирок почали зачитувати 14 жовтня, а закінчили лишень 15 — читали два напружених робочих судових дні.

Аж до 4 січня 1994 року писались касаційні скарги, доки остання з них не була відмінена Єльциним.

14.02.1994 Чикатило було застрелено в голову у Новочеркаській тюрмі, але є думка, що він помер від того, що далі йому було просто нудно жити без доступу до школоти.

Спи герой, твої подвиги не забуті.

[ред.] Відродження популярності в Інтернетах

Сталося це після того, як розгорілися епічні срачі навколо присвоєння-відміни звання Героя України Степану Бандері та Роману Шухевичу. Сенс срачів зводиться до того, що мудрі москалики радили присвоїти звання Героя України і Андрію Чикатилу. Можливо звання героя він і не заслуговує, але «Ордена Ярослава Мудрого другого ступеня» можна було б і дати.

[ред.] Бібліографія

Особисті інструменти
Простори назв
Варіанти
Дії
Навігація
Братні проекти
Інструменти