Архів:Їбонуті історії

Мара

В моєму дитинстві в селі серед дітей ходила страшилка про Мару - стару жінку, від якої тобі пизда. Власне ніхто не викупав точно, що воно таке, але всі боялись. Особисто мені вона уявлялась купою старого лахміття з чимось чорним і темним в середині. Не так давно я дізнався що Мара - слов'янська богиня смерті.

Виронив

Був я тоді ще малим і гуляв допізна. І ось, після такої пізньої прогулянки я йшов додому. Мені було років 14. По дорозі мені доводилося пройти через шмат міста, в якому майже не було цивілізації - знаєте, там були хати з огородами, люди там розводили худобу, кур (та й досі розводять) - таке собі село посеред міста. І ось, коли я йшов по цій вулиці, там була людина. Ну людина і людина, хуй з нею. Я навіть нічого не думав і йшов повз цього чоловіка. Але коли я вже пройшов повз нього, він мене гукнув - "Хлопче!" Я повернувся і глянув на нього. Він протягнув мені в руці якийсь камінь і сказав - "Ти виронив". Я кажу, що нічого я не виронив, це не мій камінь, і пішов далі. Але він крикнув агресивніше: "Ти виронив!". Тоді я злякався і не обертаючись крикнув "Це не моє!" і пришвидшив ходу. Він почав кричати "Ти виронив!" і я почув, як він пішов за мною. Я тоді пересрав, ще раз крикнув "Це не моє!" і пришвидшив ходу. Він почав бігти за мною і кричати на всю вулицю "Ти виронив!" Я забув про все, зірвався і з усіх своїх підліткових ніг почав бігти додому. Я вже нічого не казав, але він ще кілька разів крикнув мені вслід "Ти виронив!" Не знаю, біг він за мною чи ні, мені тупо страшно було обернутися. Я біг з усіх ніг додому, добіг до свого під'їзду, затиснув кнопки, забіг всередину, і закрив за собою двері. Після цього я дочекався ліфту, доїхав до свого поверху і забіг у ліжко.

Наступного ранку прямо під моїм під'їздом лежав камінь. Такий, не те щоб здоровенний, але його потім ще кілька років жильці використовували, щоб не давати дверям під'їзду закриватися. Я потім ще багато разів проходив по тій вулиці, але цієї людини більше не бачив. Цю історію я розказав друзям, але вони лише посміялися, думали, що я просто намагаюся їх налякати. А це правда. І я досі по тій вулиці після півночі ходити боюся - завжди обходжу її стороною.

Матрац

Колись завантажували "п'ятірку" (вантажівка на 5 тонн), хоча там потрібна була "десятка". І працював зі мною хлопець, років 32-33. То він відповідально ставився до своєї роботи, хоча це іноді не йшло йому на користь. Коротше, залишилися у нас три матраци, а машина забита нахуй під саму стелю. "Влізе!" - каже Відповідальний. Та куди ж, нахуйблядь, "влізе", мудак???. Впихнув перший. Майже пихнув, сука, другий. Коли, блядь третій, сука, пхне і рве, падло (матрац той 2000+ коштував). "Ігор, блядь!" - кричав старший - "Я не знаю, нахуй, хто ти, сука, по гороскопу, але камінь твій - Їбаніт, і бігом, сука, пиздуй до начальника з грошима, нахуй!!!". Ось така сумна історія про камінь.

Не робіть, як Ігор. Їбаніт - то хуйня, за яку платять набагато більше. Іноді. А так, якщо їбонутість підкріплена хорошим розумом та мудрістю, то все заїбісь буде.

Камінь

Хуйовий день у Каменя був. Аби не нагадувала, то нічка була хоча б приємною.

Колись блядину одну мав. Пішов до своєї, а у мене тоді телефон накрився і не міг подзвонити. Взяв пива, снеків та попиздував. А Лєнка з квартиранткою ще однією хату знімала, Наталею. Приходжу, бляха, в 23:оо. Наталя вже встигла спати лягти у спідньому. Прокинулась та відкрила. О, привіт, Деймосе, що хотів? Лєнка вдома? Нє, а шо? Та побухати ні з ким.

Коротше, "побухав" я з Наталкою на пачку презервативів. То під ранок та ж мені видає: так, Деймосе, пиздуй звідси, доки Антон не прийшов. Їбать, думаю, що за життя. А коли Лєнка повернеться? Та хуй знає. Твій.

Шило

Безхатька одного згадав. Ми всі називали його Шило (чому, лише здогадуюся, бо так його називали старшаки). Це десь 97-98 рік був. Цей мужик, як і інші безхатьки, лазив по сміттєбакам. Нас тоді батьки вчили сторонитися таких бабайків, але Шило спонукав нас, щоб його зайобувати. Важко тепер сказати, чим. Його зайобували всі, ну а ми ж, малолітні уїбні, на все були готові і, якщо зможемо, вдало з'їбатися. Колись комунальники вирішили перемістити сміттєбаки. При цьому, як зазвичай, перемістили їх на невдале для бомжів місце. Чи дощ тоді пройшов, чи каналізація бомбанула, та підхід до мусорок тоді без мокрого взуття був неможливий. Ми грали у футбол, як завжди, коли чуємо: АААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААА!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! АААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААА!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!ББББББББББББББББББББББББББББББББББББББЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! То був Шило. Після того моменту я його не пам'ятаю.

Поїздка

Влітку 2013 року я їхав додому з гостей у сусідньому містечку. Була це майже опівночі, дорога міжміська, жодних ліхтарів, все темно, хоч око виколи. Радіо я не вмикав, їхав у повній тиші, дивився напружено на дорогу, бо хто його знає, ще якийсь зайчик вискочить чи інша тварина. Також поглядав у дзеркало заднього виду над кермом, але там була повна темрява.

Я точно знаю, що позаду нічого не було. Як я сказав, дзеркало було темне, як ти б і очікував посеред ночі на міжміській трасі. Аблютно темно. Але потім раптом повз мене проїждає машина. З увімкненими фарами. Я аж здригнувся. Звідки вона взялася? Я точно бачив у дзеркалі темноту. Та навіть якби я не дивився, його фари б мені через це дзеркало посвітили б. Таке відчуття було, наче як знаєш, серед ночі прикидаєшся і бачиш силует людини за вікном, а потім виявляється, що то було просто дерево. Нічого не було на дорозі, а потім якась машина наче телепортувалася мені за спину і обігнала мене. Чорт його знає. Доїхав я додому і ліг спати.

Наступного ранку я знайшов купу подряпин на задній дверці машини. Кілька подряпин ліворуч від вікна, кілька праворуч. Але машина в мене вже стара, подряпини були повсюди, але конкретно ці подряпини мені здалися дивними. Такі глибокі і чіткі я б вже давно помітив. Та на той момент я плюнув і забив на них.

Я довго думав про ту машину. Сьогодні у мене є дві теорії звідки вона взялася. Першу теорію я вигадав тієї ж ночі. Вона тупа, але іншого я тоді придумати не міг. Я думав, що це якийсь привид автомобіліста, який колись давно розбився на цій дорозі і тепер час від час матеріалізується вночі і обганяє самотніх водіїв.

Про другу теорію я подумав значно пізніше. Десь через пів-року. І знаєте, у мене досі від думки про неї в жилах холоднішає.

А що як машина, яка мене обігнала, була нормальна? Просто звичайна машина, яка їхала тією ж трасою, що й я. А не бачив я її у дзеркалі тому, що якась істота, величезна і з ціпучими кігтями, схопилася за задні дверцята моєї машини і своїм тілом повністю закривала моє дзеркало? А коли я привіз її до себе додому, вона зістрибнула і все, що від неї залишилося - це ті подряпини по обидва боки від заднього вікна. Я не знаю де вона зараз може бути, але вона знає де я живу і, можливо, досі блукає десь поруч.

Ганджа

Колись пробив нехуйову ґанджу за відносно нехуйові бабки. Родаки тоді зйобли в Білорусь до діда з бабусею на 2 тижні, а хата залишилася на мене. Заїбісь, аби не робота блядська (хоча без неї я тоді точно здурів би). Вийшов на балкон, скрутив папіру і хапнув косячину. Точно вже ніхуя не пам'ятаю відчуттів, але один фрагмент запам'ятався. Сиджу на унітазі і сру. Посрав, повертаюся на гівно подивитися з цікавості, а воно щось булькотить. Я витягую той кавелик, а він почав кричати, щоб я його не змивав, а він 3 бажання виконає. Я стою охуївший з цих розкладів: у мене на долонях гівно розмовляє, золота рибка, блядь. Добре, кажу, давай так, три бажання мені не потрібно, але одне таки було б непогано. Зроби так, щоб мене попустило, бо мені скоро на роботу йти. А куди тебе відпускати тоді, якщо не в унітаз? В пакет і в ліс віднести? Гівно замовкло, а мене поступово почало відпускати. Після того я не курив.