Архів:Кул сторі панка

Сидимо коись в центрі міста та бухаємо самогонку смердючу. Самим тоді хуйово було та ще спеку пам'ятаю пиздату. А в центрі понабудовували тоді одразу і дохуя піцерій. Коли пиздує якась весела та яскрава компанія чоловік з 10-15.
- Слухай, Чий Цей Хуй, - питаю - а це наші, чи знову якісь хіпстери-хуїпстери?
- А я їбу...
Коли побачили серед них пару дівчат з дебільними вушками.
- А, так це ці, блядь, анімешники.
Попиздувала ця компанія в піцерію, а ми сидимо і хуяримо паленку з водою.
- Да, блядь, кудьтурні, сука.
- А шо вони слухають?
- Та хуїту всяку. Їм похуй, здебільш, що слухати: реп, метал, панк - все в одну касету. На Японію дрочать.
- Ясно.
А в тій піцерії, куди вони зайшли, був халявний туалет. Ми заради цього туди ходили, а анімешники там ще й піцу замовили, суки йобані. Але це вже краще, ніж обриганські емо.
- Ото дивись, яка молодь стає. Культурні, піцу замовили, жерти будуть, а не просто пиво пити. Ех, йоб твою мать, нахуя я живу?

Чомусь згадавсь один випадок з Чий Цей Хуєм. Саме прізвисько дано було йому не просто так. Сам він був смуглий-смуглий. Не нігер, але й до арійця там, як раком до Каліфорнії. У нього батько чи то грузин, чи ще якийсь хуй - сам він не зізнававсь.
І от же ж щось ми з ним закупили дешевого бухла, цигарок та пішли гуляти. Коли цей поц видає: хочу собі брата! Їбать... А у мене був один знайомий тоді, наприклад, Тарас. Він був із зовсім іншої (можна навіть сказати, ворожої) тусовки. Старшаки у дворі його встигли навчити тоді всьому гівну: пити, курити, слухати реп, але дівок Тарасу тоді ще зовсім рано було мати. Пиздуємо по дорозі через двір Тараса, коли Тараса й бачу. Тарас, питаю, брата хочеш? Нахуя? Щоб було дохуя. Пішли бухати! Це Тарасу тоді було чи 9, чи 10 років. Знайшов собі Чий Цей Хуй молодшого брата. Приводимо його до своїх, свої охуївші (закрита була тусовка, бо халявщики малолітні встигли заїбати): це хто? Чий Цей Хуй сказав, що цей білобрисий пацан - його рідний брат. Коротше, був Тарас разом з нами один сезон буквально. Ми йому навіть прізвисько не давали.
Минуло часу дохуєнько. Тусовка вже й розпастися встигла тричі та й забутися. Я тоді працював в поштовій фірмі і до нас прийшла одна гарнюня дамочка ростом трішки менше мене, зелені очі, доглянута, але роки все ж видно було. Я з нею постійно фліртував. Дізнався, що чоловіка у неї немає, розведена. Коли, блядь, вийшов покурити і бачу Тараса, стояв біля машини. Превет-превет, давно тебе не бачив, твоя тарантайка? Ага. Вся хуйня. Що там той Чий Цей Хуй? Та в Києві живе, одружився, діточки вже свої. Що ти тут робиш? Та мамку з роботи жду. Кого? Мамку, Свєту. Ти ж із нею працюєш, я так зрозумів (я тоді в формі робочій стояв)? А, зрозумів, так. Вона через півгодини вийде. У неї там роботи не дохуя
Отака вам рідня може трапитися, панове. Санта Барбара, блядь.

У емо, як і у рок-н-рольщиків "старої школи" була одна спільна фішка - мода (так само, як і у реперів, клаберів, хіпстерів, анімешників). Але їхня філософія, поведінка, пижджений прикид та музика дещо зайобувала. Їх також називали неформалами, хоча в одному ряді з металюгами, панками та блюзменами така мода виглядала зайвою, провокативною, тому їх і недолюблювали. Ну, наприклад:

1) Ти повинен суїциднутися в 21 рік. Тут зі старою школою є де-що спільне. Live fast, die young, як то кажуть. Так, серед Р'н'Ролерів також підіймалася тема суїциду, бо ця фішка "лоскотала сраку" і давала намір задумуватися над своїм життям. Але тут в більшості до цього питання підходили більш філософськи "варто/не варто?", "погано/добре". Дві сторони медалі. А у емачів було тільки одне: будь депресивним та поріж вени, ПОРІЖ ЇХ, СУКА, ЖИТТЯ ЛАЙНО!!! Звісно ж, малолітні дебіли різали вени та при невдалій спробі викладали це все у ВКонтакті, після чого цивілам треба було доказувати, що панки та металюги - не ці йобані емо, а веселі чуваки, які хочуть бухати, їбати блядей, а якщо й померти, то вистрелити собі з карабіну в голову, а не вийобуватися фоточками.

2) Музика. Блядь. Ну, то таки була більше альтернатива, яку емачі назвали "своєю" музикою якогось хуя. Також цей список доповнювало кацапське блювотиння по типу аматорі, джен ейр та іншої ХУЙНІ, яку слухати було огидно. Також були не проти послухати й репчину, що, звісно ж, серед іншої неформальної тусовки було моветоном.

3) Зовнішній вигляд. Тут було спижджено все: від реперських шузів до клепаних металюжних ремінців, вузьких штанів та панківських (таки так, у панків не тільки ірокез) зачісок. Загалом це виглядало досить специфічно, хоча така комбінація, як на мене, виглядала вдало.

Добре, що вони вибрали скейт замість харлеїв, бо тоді до 21 року вони не дожили б точно.

Що ще? Іронія - прикольна штука. Коли я вчився в універі, то у мене був одногрупник - емо. Так, як ми разом бухали - не бухав більше ніхто із нашої групи. Це єдиний чувак, після якого якого я емачів перестав ненавидіти. Скоріше за все це тому, що ми просто виросли та порозумнішали. Та й емо вже немає, як моди, хоча нове - це добре забуте старе, тому на відродження цієї субкультури можна й почекати, хех.
Ну а потім прийшли неохіпстери (яких я хуй зрозумів, що в них там в голові, але мені тоді вже було абсолютно похуй), а десь разом із ними (ТА-ДА!) стало ДУЖЕ модно їсти суші та дрочити на культуру Японії. Ці дві культури ледь не остаточно забили гвіздки в труну для рок-н-ролу.

Так-так. Ностальгія. Ще пам'ятаю, як рок-групу заснували на початку 80х, після чого нас всі зауважали, а від дівиць відбою не було. Ближче до 2005 ми змінили ідеологію, стали готами, потім група розпалась, бо басист сказав вокалісту, що між панками та емо немає різниці, басиста вбили, вокаліста посадили. Я почав писати Мс Петі біти, отримував зарплату їжею. В 2014 вокаліст вийшов, а басист воскрес. В честь такої події почали писати Християнський Рок, але виявилось, що це вже не актуально, тому після одного треку закинули. Потім, я зрозумів, що в мене зламаний годинник, а на вулиці не 2014, а 2010. Я закинув музику та підсів на аніме, після чого вже перестав уважатись на вулицях, а вся братва від мене відреклась. Через кілька років я змінив стать, бо відчував себе некомфортно в цьому тілі, але потім було ще некомфортніше, коли братва почала мене пиздити не дивлячись на те, що я став дамою - мені стало зрозуміло, що вони просто добиваються моєї уваги, але я вже їх за братву не вважав. Змінив стать, повернувся в музику. Шукаю музу. І все через суші з собак...